Священномученик Зенон Ковалик

О Ісусе, прийми мене разом з жертвою Твого Тіла й Твоєї Крові. Прийми мою жер­тву за Твою Святу Церкву, за наш Чин і за Батьківщину. Благослови моїх батьків, моїх рідних, друзів і всіх близьких…

О Маріє, дорога Мати, будь захистом моєму священству. І Ви, мої дорогі, коли бачите цей образ, подумайте хвилину про того, кого Бог удостоїв гідності бути Його священиком, помоліться за нього, і він Вас згадає щодня у Святій Літургії.

Ці слова на пам’ятному образкові з на­годи першої Святої Літургії отця Зенона Ко­валика у його рідному селі Христос пере­творив у чисті коштовні перли вінця слави. Отець Зенон і не здогадувався, що вписує на образку пророчі слова – вони здійс­няться дуже скоро в його мученичій смерті дев’ять років опісля, у 1941 році, та у про­славі священномученика, коли 27 червня 2001 року під час Божественної Літургії у Львові Святійший Отець Йоан Павло ІІ проголосив Зенона Ковалика блаженним.

Зенон Ковалик народився 18 серпня 1903 року в селі Івачеві Горішньому на Тернопільщині у бідній селянській родині Григорія та Михайлини Коваликів. Родина Коваликів була глибоко побожна, батьки навчали дітей любити Бога і ближніх, мо­литися та виконувати заповіді Божі. Бать­ко Зенона був паламарем, а сестра Ганна співала в церковному хорі. Згодом на уро­ках релігії у школі Зенон вивчав катехизм та поглиблював своє пізнання Бога і Його любові до людей. Після закінчення школи Зенон навчався в Тернопільській учитель­ській гімназії, а опісля працював учителем молодших класів у сільській школі Івачева Горішнього. З дитинства Зенон мріяв стати священиком, читав багато релігійної літе­ратури, немовби готувався до майбутньої душпастирської діяльності, прагнув пізна­ти правду, Бога, жити цим і допомагати ближнім.

У 20-х роках ХХ століття на території Галичини часто відбувалися місії, які про­вадили здебільшого ченці-редемптористи. Вперше Зенон Ковалик зустрівся з ними під час однієї з таких місій на рідній пара­фії, і саме тоді він остаточно відчув поклик до служіння Богові. Тому вже в 1925 році юнак вступає до Згромадження Редемпто­ристів.

27 серпня 1925 року, перед празником Успення Пресвятої Богородиці, відбулися облечини Зенона, і він розпочав свій річ­ний новіціят у Згромадженні Редемпторис­тів.

На закінчення новіціяту брат Зенон від­був п’ятнадцятиденні реколекції, і 28 серп­ня 1926 року, у празник Успення Пресвятої Богородиці, склав свої перші чернечі обіти у Згромадженні. Після того відбув філософ­ські та богословські студії в Бельгії.

9 серпня 1932 року прийняв священи­чий сан з рук митрополита Шептицького.

4 вересня 1932 року відслужив першу Св. Літургію у своєму родинному селі.

Після свячень отець Ковалик їде пра­цювати на Волинь. Молодий священик був радістю для своїх побратимів – повний енергії, надзвичайно веселої вдачі, з гар­ним голосом і доброю вимовою. Був вели­ким почитателем Пресвятої Богородиці і мав дитинну набожність до Неї. Завжди на місіях служив дев’ятниці до Матері Божої Неустанної Помочі та молебні на її честь. У своїх проповідях він заохочував людей до наслідування Богородиці, щоб вони люби­ли Бога так, як Марія, щоб випрошували в Неї благодать та в усіх труднощах прибі­гали до Неї, благаючи про допомогу. Ма­буть саме завдяки надзвичайному довір’ю до Богородиці місії отця Ковалика завжди користувалися великим успіхом.

Після кількох років праці на Волині отець Зенон переїхав до Станіславова (те­перішнього Івано-Франківська). З 1920 року тут, у монастирі Святого Йосифа, на запрошення єпископа Григорія Хомишина редемптористи створили великий центр мі­сійної діяльності. При монастирі діяла шко­ла місіонерів, нею опікувалися отець Йо­сиф Де Вохт та отець Гектор Кінзінгер.

Перед радянською окупацією в 1939 році отець Зенон Ковалик переїхав до Львова, де був економом монастиря Св. Климентія.

Важливою ділянкою душпастирства отця Ковалика була також сповідальниця, де добрий пастир в ім’я Христа настанов­ляв і лікував душевні недуги доручених йому людей. Згадують, що відбута в ньо­го сповідь була великим полегшенням для душі, а науки під час сповіді назавжди за­лишалися в пам’яті людей.

Проповіді о. Зенона справляли сильне враження на слухачів, але водночас були небезпечними для самого проповідника. Радянська система не могла допустити, щоб отець відкрито знімав маску з комуніс­тичної брехні…

Свою останню велику проповідь поза межами Львова о. Ковалик виголосив 28 серпня 1940 року на храмовому празнику Успення Пресвятої Богородиці в Тернопо­лі. Тоді його слухали близько десяти ти­сяч вірних. Він розпочав свою проповідь словами псалма: «Цінна в очах Господніх смерть його вірних». Отець Зенон намагав­ся пояснити, що з християнського погляду смерть – радісний день: мученики та святі звільнялися від гріховних пристрастей і на­завжди єдналися з Господом.

Грудень 1940 року у Львові, масові арешти, депортації, націоналізація підпри­ємств, конфіскація майна, накладання не­посильних податків, припинення навчан­ня релігії у школах, закриття релігійних духовних закладів. «Визволителі» бажали визволити народ від Бога й рідної землі, забрати найсвятіше.

Наближався празник Непорочного За­чаття Пресвятої Богородиці. Отець Зенон під час дев’ятниці невтомно проповідував про любов до Богородиці, передавав усіх вірних під Її могутній материнський по­кров, закликав до вірності Богові та Його заповідям, навчав християнської моралі, скріпляв на дусі та вливав світлий промінь надії і віри серед буденної сірості.

Його готовність стати мучеником за віру здійснилася у ніч на п’ятницю, з 20 на 21 грудня 1940 року. Це була «страсна п’ят­ниця» для отця Зенона, і йому судило­ся випити чашу страждань докінця задля Бога й Божого люду. Близько десятої годи­ни вечора у двері монастиря постукали… Енкавеесівці вирішили покінчити зі своїм ідейним противником, відвертим проповід­ником Божої правди.

Полишаючи співбратів, отець Зенон зі сльозами на очах попросив у свого насто­ятеля отця Де Вохта про останнє благо­словення й розрішення та сміливо ступив на шлях мучеництва, який приготував для нього Господь.

Перебуваючи в тюрмі «Бригідки», в ка­мері №71, розміром чотири метри двадцять сантиметрів на три з половиною метри, утримували 32 в’язнів. Кожного дня відмов­ляв з арештованими третю частину верви­ці, а щонеділі – цілу. Приватно він молився безперервно. Щодня отець молився літур­гійні молитви (часослов, частини Літургії та інші), а в місяці травні – Молебень до Пре­святої Богородиці. На свято Богоявлення Господнього отець Зенон потішав співв’яз­нів літургійним освяченням води.

 За час шестимісячної неволі отець Кова­лик відбув двадцять вісім тяжких допитів.

 23 червня з Москви прийшов приказ роз­стріляти всіх арештантів, на той час у тюр­мах України мучилось 72768 осіб. 29 черв­ня 1941 року німецькі війська підійшли до Львова і змусили відступати більшовицькі військові частини. Німці увійшли в місто й відразу наказали відчинити львівські тюр­ми, у тому числі й «Бригідки». Знайдено в ній гори змасакрованих трупів. Люди по­чали приходити до цієї тюрми в пошуках рідних. На початку людей охопив жах від страшного видовища розп’яття чоловіка, що був обмотаний терням і жахливо скато­ваний. Один свідок – Степан Гайовий – впі­знав у тому чоловікові священика-редемп­ториста, якого він пам’ятав ще з митропо­лії, – отця Зенона Ковалика. Катам замало було просто розстріляти невтомного про­повідника. Нагадавши йому його пропові­ді про розп’ятого Христа, енкавеесівці на очах співв’язнів розіп’яли отця, прибивши його до стіни тюремного коридора.

  Скрита від світу тюремними стінами му­ченицька смерть отця Зенона Ковалика стала болючою маніфестацією християн­ства, ще одним мовчазним криком розіп’я­тої Любові.

  Він був розп’ятий, як Христос… маючи лише 38 років, із бажанням посвяти кинув­ся в море болю і страждання та воскрес у новому житті разом із Українською Гре­ко-Католицькою Церквою.

Підготував

о. Василь Карбунишин, СБССЙ