О Ісусе, прийми мене разом з жертвою Твого Тіла й Твоєї Крові. Прийми мою жертву за Твою Святу Церкву, за наш Чин і за Батьківщину. Благослови моїх батьків, моїх рідних, друзів і всіх близьких…
О Маріє, дорога Мати, будь захистом моєму священству. І Ви, мої дорогі, коли бачите цей образ, подумайте хвилину про того, кого Бог удостоїв гідності бути Його священиком, помоліться за нього, і він Вас згадає щодня у Святій Літургії.
Ці слова на пам’ятному образкові з нагоди першої Святої Літургії отця Зенона Ковалика у його рідному селі Христос перетворив у чисті коштовні перли вінця слави. Отець Зенон і не здогадувався, що вписує на образку пророчі слова – вони здійсняться дуже скоро в його мученичій смерті дев’ять років опісля, у 1941 році, та у прославі священномученика, коли 27 червня 2001 року під час Божественної Літургії у Львові Святійший Отець Йоан Павло ІІ проголосив Зенона Ковалика блаженним.
Зенон Ковалик народився 18 серпня 1903 року в селі Івачеві Горішньому на Тернопільщині у бідній селянській родині Григорія та Михайлини Коваликів. Родина Коваликів була глибоко побожна, батьки навчали дітей любити Бога і ближніх, молитися та виконувати заповіді Божі. Батько Зенона був паламарем, а сестра Ганна співала в церковному хорі. Згодом на уроках релігії у школі Зенон вивчав катехизм та поглиблював своє пізнання Бога і Його любові до людей. Після закінчення школи Зенон навчався в Тернопільській учительській гімназії, а опісля працював учителем молодших класів у сільській школі Івачева Горішнього. З дитинства Зенон мріяв стати священиком, читав багато релігійної літератури, немовби готувався до майбутньої душпастирської діяльності, прагнув пізнати правду, Бога, жити цим і допомагати ближнім.
У 20-х роках ХХ століття на території Галичини часто відбувалися місії, які провадили здебільшого ченці-редемптористи. Вперше Зенон Ковалик зустрівся з ними під час однієї з таких місій на рідній парафії, і саме тоді він остаточно відчув поклик до служіння Богові. Тому вже в 1925 році юнак вступає до Згромадження Редемптористів.
27 серпня 1925 року, перед празником Успення Пресвятої Богородиці, відбулися облечини Зенона, і він розпочав свій річний новіціят у Згромадженні Редемптористів.
На закінчення новіціяту брат Зенон відбув п’ятнадцятиденні реколекції, і 28 серпня 1926 року, у празник Успення Пресвятої Богородиці, склав свої перші чернечі обіти у Згромадженні. Після того відбув філософські та богословські студії в Бельгії.
9 серпня 1932 року прийняв священичий сан з рук митрополита Шептицького.
4 вересня 1932 року відслужив першу Св. Літургію у своєму родинному селі.
Після свячень отець Ковалик їде працювати на Волинь. Молодий священик був радістю для своїх побратимів – повний енергії, надзвичайно веселої вдачі, з гарним голосом і доброю вимовою. Був великим почитателем Пресвятої Богородиці і мав дитинну набожність до Неї. Завжди на місіях служив дев’ятниці до Матері Божої Неустанної Помочі та молебні на її честь. У своїх проповідях він заохочував людей до наслідування Богородиці, щоб вони любили Бога так, як Марія, щоб випрошували в Неї благодать та в усіх труднощах прибігали до Неї, благаючи про допомогу. Мабуть саме завдяки надзвичайному довір’ю до Богородиці місії отця Ковалика завжди користувалися великим успіхом.
Після кількох років праці на Волині отець Зенон переїхав до Станіславова (теперішнього Івано-Франківська). З 1920 року тут, у монастирі Святого Йосифа, на запрошення єпископа Григорія Хомишина редемптористи створили великий центр місійної діяльності. При монастирі діяла школа місіонерів, нею опікувалися отець Йосиф Де Вохт та отець Гектор Кінзінгер.
Перед радянською окупацією в 1939 році отець Зенон Ковалик переїхав до Львова, де був економом монастиря Св. Климентія.
Важливою ділянкою душпастирства отця Ковалика була також сповідальниця, де добрий пастир в ім’я Христа настановляв і лікував душевні недуги доручених йому людей. Згадують, що відбута в нього сповідь була великим полегшенням для душі, а науки під час сповіді назавжди залишалися в пам’яті людей.
Проповіді о. Зенона справляли сильне враження на слухачів, але водночас були небезпечними для самого проповідника. Радянська система не могла допустити, щоб отець відкрито знімав маску з комуністичної брехні…
Свою останню велику проповідь поза межами Львова о. Ковалик виголосив 28 серпня 1940 року на храмовому празнику Успення Пресвятої Богородиці в Тернополі. Тоді його слухали близько десяти тисяч вірних. Він розпочав свою проповідь словами псалма: «Цінна в очах Господніх смерть його вірних». Отець Зенон намагався пояснити, що з християнського погляду смерть – радісний день: мученики та святі звільнялися від гріховних пристрастей і назавжди єдналися з Господом.
Грудень 1940 року у Львові, масові арешти, депортації, націоналізація підприємств, конфіскація майна, накладання непосильних податків, припинення навчання релігії у школах, закриття релігійних духовних закладів. «Визволителі» бажали визволити народ від Бога й рідної землі, забрати найсвятіше.
Наближався празник Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Отець Зенон під час дев’ятниці невтомно проповідував про любов до Богородиці, передавав усіх вірних під Її могутній материнський покров, закликав до вірності Богові та Його заповідям, навчав християнської моралі, скріпляв на дусі та вливав світлий промінь надії і віри серед буденної сірості.
Його готовність стати мучеником за віру здійснилася у ніч на п’ятницю, з 20 на 21 грудня 1940 року. Це була «страсна п’ятниця» для отця Зенона, і йому судилося випити чашу страждань докінця задля Бога й Божого люду. Близько десятої години вечора у двері монастиря постукали… Енкавеесівці вирішили покінчити зі своїм ідейним противником, відвертим проповідником Божої правди.
Полишаючи співбратів, отець Зенон зі сльозами на очах попросив у свого настоятеля отця Де Вохта про останнє благословення й розрішення та сміливо ступив на шлях мучеництва, який приготував для нього Господь.
Перебуваючи в тюрмі «Бригідки», в камері №71, розміром чотири метри двадцять сантиметрів на три з половиною метри, утримували 32 в’язнів. Кожного дня відмовляв з арештованими третю частину вервиці, а щонеділі – цілу. Приватно він молився безперервно. Щодня отець молився літургійні молитви (часослов, частини Літургії та інші), а в місяці травні – Молебень до Пресвятої Богородиці. На свято Богоявлення Господнього отець Зенон потішав співв’язнів літургійним освяченням води.
За час шестимісячної неволі отець Ковалик відбув двадцять вісім тяжких допитів.
23 червня з Москви прийшов приказ розстріляти всіх арештантів, на той час у тюрмах України мучилось 72768 осіб. 29 червня 1941 року німецькі війська підійшли до Львова і змусили відступати більшовицькі військові частини. Німці увійшли в місто й відразу наказали відчинити львівські тюрми, у тому числі й «Бригідки». Знайдено в ній гори змасакрованих трупів. Люди почали приходити до цієї тюрми в пошуках рідних. На початку людей охопив жах від страшного видовища розп’яття чоловіка, що був обмотаний терням і жахливо скатований. Один свідок – Степан Гайовий – впізнав у тому чоловікові священика-редемпториста, якого він пам’ятав ще з митрополії, – отця Зенона Ковалика. Катам замало було просто розстріляти невтомного проповідника. Нагадавши йому його проповіді про розп’ятого Христа, енкавеесівці на очах співв’язнів розіп’яли отця, прибивши його до стіни тюремного коридора.
Скрита від світу тюремними стінами мученицька смерть отця Зенона Ковалика стала болючою маніфестацією християнства, ще одним мовчазним криком розіп’ятої Любові.
Він був розп’ятий, як Христос… маючи лише 38 років, із бажанням посвяти кинувся в море болю і страждання та воскрес у новому житті разом із Українською Греко-Католицькою Церквою.
