Непривітна пустиня над Йорданом оживляється! З різних сторін поспішають натовпи людей, спраглі почути науку великого місіонера. Святий Іван Хреститель, найбільший старозавітній пророк, зразковий покутник, уже зовнішнім виглядом і суворим покутничим життям надихав до покаяння і проповідував хрещення на відпущення гріхів (Мр. 1, 4). В одязі з верблюжого волосу, оперезаний ремінним поясом, живився сараною і диким медом. Справжній син пустині зріс від дитинства в тяжкій покуті. Могуча сила слова святого пустинножителя притягувала людей. Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне (Мт. 3, 2). З вірою в прихід Спасителя люди визнавали свої гріхи і хрестилися на знак покути. До Святого Йоана, як покутник, прийшов Ісус Христос і зажадав від нього хрещення. Святий Предтеча злякався. Як то? Святий Богочоловік, Святий Ізраїля (Пс. 70, 22; Іс. 22, 16), що не мав ніколи на собі тіні гріха, як покутник, бажає хрещення? Іван Хреститель ніяк не міг зрозуміти покори і покути Ісуса. Син Божий, що з небесним Отцем є одно – наче покутник прийняв з рук Святого Йоана хрещення. Свій уряд Ісус започатковує публічною покутою. Все туземне життя Ісуса було безупинною жертвою. Від Воплочення до Різдва, допоки з’явився світові, як дитятко, від Різдва впродовж укритого життя при вбогому вертепі ремісника – Святого Йосипа – аж до публічного виступу, після трьох років публічного навчання аж до дня, коли Він збитий, зранений, увінчаний терням, розп’ятий на хресті, вмирає – все життя – це суцільна покута. Кривава Христова покута на Голгофі не закінчилась. Хоч Ісус Христос воскрес і вознісся на Небо – чудом таїнственної любові діло покути продовжує далі і продовжуватиме до кінця світу. Христос тут, у кивоті, укритий Пресвятій Євхаристії під видами хліба і вина на престолі при Службі Божій приносить і приноситься за гріхи світу. Він і сьогодні правдивий покутник і робить нас сучасними свідками своєї покути.
Відколи перші люди Адам і Єва согрішили, покута стала для нас необхідною. Як гірко оплакували вони свій гріх, як тяжко покутували. Нічого дивного. Через первородний гріх і гріхи людства між Богом і людьми настала велика непрохідна прірва.
Гріх є чимось нескінченно злим. Навіть покута всіх людей не вирівняла б тієї прірви. Це було понад людські сили, проте покута стала потрібною умовою спасіння. Господь Бог віками підтримував у людстві духа покути. У Старому Завіті були навіть окремі покутні, пророчі школи. Старозавітня покута спиралась на глибоку віру в прихід обіцяного Месії. А там, в Небі, друга Божа особа, Син Божий, виявляє своєму Небесному Отцеві гарячу любов Найсвятішого Серця і прагнення рятувати світ: «Отче – оце Я йду», зійду на світ покутою спасати людство, тебе перепросити, перерваний зв’язок між Тобою і людьми наново відновити, дарувати ласку спасіння нещасним грішникам. Небесний Отець годиться на це. Єдинородний Син Божий, рівний Отцю, покидає відвічний престіл слави в Небі, стає чоловіком, родиться у Вифлеємі з Пречистої Діви Марії. Всі наші провини Ісус бере на себе, Сам без гріха стає винен смерті (Мр. 16, 64). Від моменту, коли воплочується в лоні Матері-Дівиці, коли родиться в бідному вертепі, втікає від Ірода, поневіряється між чужими, живе, як син ремісника, в праці, в публічному навчанні, терпить голод, холод, зносить наруги, несе тяжкий хрест на Голгофу, падає тричі, вмирає розп’ятий – чи ж це не гірка смуга безупинної покути?
З мученика любові стає мучеником покути, за гріхи всіх людей і кожного зосібна покутував Спаситель. А між масою гріхів були й мої, були гріхи кожного з вас. Він за гордість покутує пониженням, за нечистоту – бичуванням, за несправедливість – несправедливим присудом, за п’янство – оцтом, за обмови і гріхи язика – платить мовчанкою, за розкоші – гірким розп’яттям. Яка незбагненна, неперевершена, нескінченна вартість покути Богочоловіка! Безупинну покуту Воплочення і смерті на Голгофі продовжує і продовжуватиме віками, століттями аж до кінця світу в Найсвятішій Євхаристії.
Пресвята Євхаристія – жива, безперестанна покута Божого Сина. Його Євхаристійне життя – це життя терпіння і пониження. Там, в Небі, наш посередник, а в Найсвятішій Євхаристії – Покутник. Це Його ім’я, Його стан, Його завдання. Чи ж це не покута, коли Євхаристійний Ісус, замкнений в кивоті, Він – Творець та Пан всесвіту? Обмежений видами хліба – необнятий, ув’язнений – але всюди присутній. Наче безсильний – а як всемогучий? Наче мертвий без ознак життя – а живий, всеоживляючий. Він закритий – а всевідучий? Понижений, але є славою Неба. Усамітнений – але є невимовним щастям Ангелів? Зневажений між людьми – а славлений небом? Висміяний зрадниками – а який мовчазливий?
Мій Боже, Твоя покута – всюди. Земля вкрита Твоєю Євхаристійною Голгофою, а катів не бракує, завжди прибувають нові. Чи то не покута послуху, коли на слово священика Ти являєшся на престолі? Чи коли невинний за винних щоденно вмираєш на стількох престолах? Чи розп’ятий не терпить страшних мук покути? Чи нині не відчуває болючого голоду і спраги душ, яким бажає віддатись у Святому Причасті? Чи призабутий кивотами не тужить за душами? Чи не дошкуляє йому холод байдужих сердець без любові? Чи не вражає недооцінювання великого таїнства? Чи не доходить до його вух зловіщий крик: «Геть з церкви, геть з релігією, геть з вірою, геть з священниками, геть з подружжям, розпни, розпни Його?» Чи не вмирає в кожному з нас і за кожного з нас у хвилі Святого Причастя?
Минають дні, минають ночі, літа, століття, а Євхаристійний Ісус – наш Покутник перед Небесним Отцем свою життєву покуту продовжує надалі. Він є умилостивленням Бога за наші гріхи, та не тільки наші, але й цілого світу. Своєму Отцеві тут, на престолі, наче на хресті, на тій безперервній Голгофі показує свої рани. Раз у раз перепрошує, благає, об’єднує. «Отче, відпусти їм, бо не знають що роблять» (Лк. 23, 33). Агнець Божий, що бере гріхи світу, заколюваний при кожній Службі Божій, завжди всюди і за всіх. Своєю Пресвятою Кров’ю, що неустанно спливає з його Ран, виєднує світло прозріння, жаль за гріхи і ласку навернення, Своєю покутою веде нас до покути.
Небесний Отець дивиться – глядить на світ через Пресвяту Євхаристію, через Євхаристійну покуту свого Сина, розгніваний, милосердиться над грішниками. Милосердя бере верх над справедливістю. Грішники каються. Як наслідувати в покуті Євхаристійного Ісуса? Невже, запитаєте, ми маємо покинути свої обов‘язки, свої родини, йти на пустиню? Ні, кожний на своєму місці при своїх обов’язках можете посвячувати себе за других. За кого? За тих, що їх любите, за тих, що вам близькі, за нещасних, котрі призабули свій обов’язок до Бога, не дбають про спасіння своєї душі.
Маєш прикру жінку, вона вередлива, проклинає, незгідлива, має інші пороки? Покутуй за неї, щоб навернулась. Маєш недоброго чоловіка, він легкодушний, не дбає про сім’ю, про діти, тебе кривдить, доброго слова не скаже, завжди гнівливий, злий, може часто випиває або чужоложник, до церкви не ходить, не сповідається, не причащається, живе як недовірок або як поганин – будь второпна, мужня, жертволюбна, не падай духом, покутуй за нього. Терпеливо знеси свій хрест, молись, сповідайся, причащайся, побожно вислуховуй Службу Божу, наложи собі те чи інше умертвлення в наміренні опам’ятання і каяння дорогого чоловіка. Викинь, подолай гнів, ненависть до свого ближнього. Не плати злом на зло, ані лихим словом за лиху славу, а навпаки. Благослови, будь зичливою, привітною до людини, яку ненавидиш. Певно, переможеш і випросиш ласку навернення для чоловіка, а собі заслугу.
Батьки, ви маєте не мало клопоту зі своїми дітьми, з їхніми пороками? Напоминайте їх і справляйте на добру дорогу вашою покутою. Свята Моніка двадцять років покутувала за ласку навернення сина. І дочекалась цієї великої радості. Можливо, у вашому місті, селі буває багато згіршення, наприклад, життя на віру, чужоложство, пияцтво, безбожність. Чи маєте бути глухі і не чути небезпеки загибелі тих душ, що їх диявол замотав у свої сіті? Ні! З любові до Євхаристійного Ісуса покутуйте за них. Ви можете рятувати тих нещасних сектантів, що заплутались у блуді? Ваша поміч не буде даремна. Щонеділі і свята в церкві відмовляємо спільно чи хтось приватно молитви, якби ми хоч одне «Богородице Діво» відмовили за навернення грішників, то багато грішників навернулися б. Молитва в дусі покути випросить їм Боже Милосердя.
Допомагайте Ісусові рятувати грішників. Душа, яка любить Ісуса, намагається полегшити, осолодити, віддячитись за покуту Євхаристійного Ісуса. Така людина ревно працює над собою, аж до самовідречення. Кожна хвиля, кожне місце, кожне заняття підказує їй нові способи, різні методи, постійні нагоди в дусі покути, зігріває душу в безупинній боротьбі, умертвлення себе внутрішньої і зовнішньої. Внутрішнє умертвлення просвічує розум, скріплює волю, опановує пам’ять, стримує уяву, керує серцем. Без умертвлення розуму нема віри. Без умертвлення волі нема правдивої побожності. Умертвлення очищує серце, поборює самолюбство, цей сильний корінь усякого лиха, умертвлення підбиває, нищить злі нахили за допомогою Божої Ласки.
Умертвлення виковує волю, чуйно слідкує за серцем, не дасть потрапити волі в неволю, а тримає її міцно, завжди і всю ди в Божому страху. Ти хочеш проклинати, сваритися, гніватися, мститися своєму ближньому, не хочеш його послухати, а з любові до Євхаристійного Ісуса, чи з любові до Матері Божої ти перемагаєш себе, відплачуєш любов’ю, мовчиш, терпиш. Яку многовартну жертву свого серця приносиш Євхаристійному Серцю! Покутою приборкуємо зовнішнє умертвлення – бунт нашого тіла, наших злиднів. Воно не допускає, щоб почуття брали верх над духом. Як почитати життя святих, які строгі покути на себе накладали. Покутою винагороджували заподіяні зневаги Божому маєстатові. Умертвляйте очі, вуха, язик, дотик, похоті тіла. Не догоджайте тілу. Невигоди життя – холод, спеку, голод, різні недомагання тіла, вбожество, упокорення зносіть мужньо і терпеливо в дусі покути. З любові до Євхаристійного Ісуса заховуйте пости, відмовтеся від алкоголю, цигарок, матюків не тільки в часі посту рятуйте грішників. Предвічний Отче, ось я бідний грішник жертвую Твого Єдинородного Сина в Найсвятішій Євхаристії, жертвую за мої гріхи, за гріхи моєї рідні, мого народу. Люблю Тебе, мій Ісусе. Дякую за взір і заохоту до покути. Через молитви Твоєї і моєї Матері покірно благаю, подай ласку наслідувати Тебе в покуті, Євхаристійного Бога, а після смерті цілу вічність Тебе – царя слави прославляти. Амінь.
