Триденський Собор наголошував, що для доброго прийняття Пресвятої Євхаристії необхідна Ласка освячаюча. І, здається, діти після Хрещення мають її і знаходимо згадки, що в давнину давали дітям Св. Причастя. Але починаючи з ІІІ ст. цю практику в Церкві заборонили, щоб уникнути небезпеки зневаги, оскільки дітям це було необов’язкове для спасіння. Церква вирішила, що краще підготовляти, навчити дітей християнських правд віри, катехизму, щоб вони були свідомі того, що це за таїнство і Кого вони приймають.
Папа Пій Х зробив у Католицькій Церкві євхаристійні реформи. Постановив, що єдине, що може віддаляти від Св. Причастя – це смертельний гріх. А дітям дозволив приступати до Св. Причастя не після 10–14 років (звичай в часах янсенізму), а настільки швидше, наскільки дитина могла розрізнити звичайний хліб від утаєного Ісуса в Євхаристійному хлібі. Від того часу вважалося, що діти приходили до повної свідомості і розрізняли добро і зло в 7–10 років і тоді після катехизмової науки їх допускали до Св. Причастя. Були випадки, коли і в меншому віці сам Папа Пій Х допускав дітей до Св. Причастя, але завжди вимагав, щоб дитина була свідома, Кого вона приймає у Св. Причасті.
Замойський (1720) і Львівські (1891) Собори Української Греко-Католицької Церкви вирішили чітко: дітям, що не прийшли до розуму і не розрізняють звичайного хліба від Євхаристійного, не слід давати Св. Причастя.
Христос говорив: «Пустіть дітей. Не бороніть їм приходити до мене, бо таких Царство Небесне» (Мт. 19, 14). Христос заохочував, щоб приводили дітей до Нього, але Він їх ніколи не причащав, а тільки благословляв.
Найважливішими причинами, які спонукають не подавати Св. Причастя малим дітям – це небезпека зневаги і святотатського приймання Св. Причастя. Ні батьки, ні священика не можуть передбачити, що вчинять немовлята – чи вони наслинять, чи виплюнуть, і що тоді робити, особливо батькам?
Діти старшого віку, як показує практика, не поводилися належно зі Св. Причастям, як наприклад, зауважували, що діти випльовували (бо їм можливо був незвичний присмак вина), виймали Св. Причастя з уст і бавилися як пластиліном тощо. Це тяжка зневага. І відповідальність провини мають не діти, а батьки, що вели дітей, і священики, які подавали Св. Причастя.
Як засвідчують вихователі і підтверджує практичне спостереження, що в сьогоднішній час діти швидше приходять до повної свідомості і відрізняють добро від зла вже з малого віку. Через злий приклад старших чинять свідомо тяжкі гріхи, наприклад, говорять погані слова, мають гнів. Тому вважати (як дехто з духовенства, спираючись навіть на постанови сучасних Синодів), що до 7 літнього віку можна дітей без огляду причащати, бо вони несвідомі і безгрішні, є помилкою. Св. Павло говорить: «Хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього Тіла, суд собі їсть і п’є. Ось чому у вас багато недужих та хворих» (І Кр. 11, 29–30).
Для чого роблять для дітей свято Першого Святого Причастя, коли це вже не Перше Св. Причастя?
Тому Церква поступала розумно і второпно, коли Св. Причастя подавала дітям після навчання катехизи і роз’яснення, кого вони приймають у Св. Причасті, то діти свідомо виявляли любов своїх сердець до Ісуса в Пресвятій Євхаристії.
