Свята віра нас вчить і зродився той добрий звичай, що проходячи біля католицької церкви, робимо знак Святого Хреста, цю пошану і честь віддаємо не камінню, не будові церкви, але Ісусові Євхаристійному, маємо старатися по можливості ввійти до церкви, хоч на кілька хвилин, щоб помолитись, щоби віддати поклін Євхаристійному Ісусові. Коли стоїш в церкві, збуди сильну свідомість, що є близько самого Бога. Святий Франциск з Асижу любив повторяти Господу: «Боже мій, Боже, я ніщо, але я твій».
О святі благословенні хвилини адорації Євхаристійного Ісуса. Під час адорації не починаймо з того, що нам каже наша самолюбна натура: представляти свої клопоти, вільно нам їх представляти, але вкінці:
1) Перша основна думка – адорація Бога. Ангели дрижать перед лицем Бога, і тільки можуть вимовляти Свят, Свят, Свят Господь Бог Саваот. Чи я, мізерна людина, можу говорити про щось інше перед Євхаристійним Ісусом?
2) Переймися вірою, що тут дійсно присутній Ісус Христос.
3) Старайся у стіп Євхаристійного Ісуса перепросити Його за всю злобу, безчисленні підлості, збезчещення, які зустрічаю з боку невірних.
4) Через адорацію поглиблюємо прославу Бога, через адорацію здійснюємо нашу подяку. О, як багато маємо завдячувати Богові. Можливо кажемо, а за що я маю дякувати, в моєму житті так багато терпіть, нестатків і труднощів? Живеш, можеш собі послужити, рідні і близькі біля тебе, голоду не відчуваєш, Бог дає здоров’я, працюєш, а в той час інші люди дійсно важко терплять: без руки чи ноги, прикуті до ліжка, онкохворі, згоріла хата, нагла і несподівана смерть (ото є велике нещастя) завітала до когось, тобі немає що їсти. Коли так розважати, то вкінці кожен повинен сказати: «Боже, який ти добрий!»
Серед таких роздумувань доходимо до останньої частини адорації, до благання: клопоти, скарги, жалі і терпіння, за добрих священників, за померлих, за навернення грішників, за нашу Церкву, за Батьківщину. Хто часто буває на адорації, той має сильну душу, запал, радість, оптимізм, готовність до боротьби, силу жити. Говори до Ісуса по простому, сердечно, з довірою, як син до батька, дитя до матері, як приятель до приятеля. Ісус тобі жертвує себе самого, свої справи, обов’язки, терпіння і потреби, всі мої замисли і бажання.
Хто адорує Пресвяту Євхаристію, той загоряється великою любов’ю до Бога. О, яку вознеслу роль виконує адорація у нашому житті, якщо навіть на кілька хвилин зайдеш до Церкви чи станеш біля неї, добре є рано, перед працею, школою, заняттями, перед закупами, то така людина чується неначе заряджений акумулятор. І весь день випромінює з себе любов, побожність, вирозумілість, працьовитість, порядність. І навіть після тяжкої праці, після багатьох спокус підлості, жорстокості, розчарувань, так як та надувна кулька, забагато надути може тріснути, так щось і подібне є в людині. Зайди, коли йдеш попри Церкву, зупинися на 2–3 хвилини, все розкажи Ісусу й отримаєш полекшу, відраду і заспокоєння. Коли встаємо від адорації, то чуємо слова псалмопівця: «Навіть коли б ходив долиною темряви, я не боюся лиха, бо Ти, Боже, зі мною» (Пс. 23, 4).
Спіши до Ісуса і ти, дорога душе. Він чекає тебе, прагне тобі помогти, вияви перед ним всі свої турботи і болі, смутки і сльози, а Христос уділить тобі свого благословення. Амінь.
