Михайло Рогоза – перший унійний митрополит

Для детальнішого ознайомлення з істо­рією Унійної Церкви розпочинаємо публі­кації про її найвидатніших діячів. У сьогод­нішній статті розповімо про першого ми­трополита Унійної Церкви ‒ Михайла Рого­зу (1588‒99 рр.).

Про молоді роки митрополита Михайла Рогози досить мало інформації. Народив­ся після 1540-го року, найбільш ймовірно, що на Волині; можливо навчався в єзуїт­ській Колегії у Вільно. У 1576 році перебу­вав на посаді писаря віленського воєводи князя Богуша Корецького; відтак вступив до монастиря у Мінську та через три роки став архімандритом (тобто отримав титул настоятеля великого головного монасти­ря ‒ архимандрії), оскільки був зразковим ченцем. Тоді майбутній митрополит пере­бував у дружбі з новгородським воєводою Теодором Скумином-Тишкевичем, а також київським воєводою князем Констянтином Острозьким (власне він і поручив Михай­ла Рогозу як кандидата на київського ми­трополита перед патріярхом Єремією ІІ). У 1588 р. з митрополичого престолу усуне­но Онисифора Дівочку і цього ж року, 27 липня, король Сигізмунд ІІІ іменує Михай­ла Рогозу на митрополита київського, а 1 серпня царгородський патріарх Єремія ІІ висвячує його на митрополита, але як від­значають історики, патріярх зробив це до­сить нерадо.

За висвячення Михайла Рогози на ми­трополита, патріярх Єремія ІІ зажадав ви­нагороду близько 10 тисяч злотих. На цей час то була надзвичайно велика сума, яку важко було назбирати, а церква в Київ­ській митрополії перебувала у скрутному фінансовому становищі. У зв’язку з такою ситуацією, у 1590 р. митрополит скликає єпископів на нараду до Берестя. На цьому Синоді обговорили питання щодо винаго­роди царгородському патріарху, ‒ виріши­ли її не платити, а також йшла мова про розірвання зв’язків з Царгородом (Констан­тинополем) та установлення зв’язку з Ри­мом. Під рішенням нарад у справі з’єднан­ня митрополит М. Рогоза не підписався і це посприяло тому, що почали говорити про його нерішучість, але своїми пізнішими ді­ями Михайло Рогоза виявив свою рішучість у справі Унії. Керівником процесу укладен­ня Унії з Римом став Кирило Терлецький – Луцько-Острозький єпископ, якого патрі­арх Єремія ІІ призначив своїм намісником та екзархом (заступником). Він мав стати для патріарха його «оком та вухом», а став одним з ініціаторів підписання Берестей­ської Унії. Рішення про укладення Унії, ок­рім Кирила Терлецького, підписали ще такі єпископи як, Леонтій Пельчицький (єпи­скоп Пінський і Турівський), Гедеон Бала­бан (єпископ Львівський, згодом відкликав свій підпис під тиском князя Острозького), Діонісій Збіруйський (єпископ Холмський), а у 1593 р. єпископ Володимирський – Іпа­тій Потій. Через два роки, у 1592 році, ко­роль затвердив рішення прийняті на Сино­ді 1590 р.

На унійних нарадах (грудень 1594 р. та червень 1595 р.) були сформовані умо­ви Унії, які підписав митрополит Рогоза. У серпні 1595 р. митрополит та єпископи видали до вірних пастирські листи, в яких йшлося про те, що білорусько-український єпископат на чолі з київським митрополи­том прийняли рішення з’єднатися з Апо­стольською Столицею. У вересні 1595 р. до Риму у справах Унії поїхали єпископи-де­легати ‒ Кирило Терлецький та Іпатій По­тій. Коли всі питання були вирішені вони повернулись назад і привезли листа для митрополита від Папи Римського, в якому Папа Климентій VІІІ надавав право М. Рого­зі іменувати та висвячувати єпископів без згоди Римського Престолу і затверджував весь грецький обряд, якщо в ньому нема нічого, що суперечить католицькій вірі. Та­кож митрополит повинен був скликати Си­нод і на ньому урочисто проголосити про з’єднання з Римом.

Єпископи І. Потій та К. Терлецький їз­дили до короля Сигізмунда ІІІ, оскільки затвердження важливих справ навіть цер­ковного характеру не відбувалось без зго­ди короля. Сигізмунд ІІІ видав маніфест, у якому похвалив заходи укра­їнського єпископату про з’єд­нання та наказав всім урядам це підтримувати. Згідно з цим маніфестом, Унія стала за­гальновизнаною у державі.

М. Рогоза скликав у Бере­сті собор, який відбувся 6‒10 жовтня 1596 р. Під час про­ведення собору відслужили Службу Божу, в якій взяли участь митрополит, єпископи, папські делегати, священики. Під час Божественної Літургії полоцький архієпископ Гер­моген зачитав заяву про з’єд­нання. Її підписали: митропо­лит, 4 єпископи (не підписали Унію Львівський єпископ Г. Балабан та Перемиський єпи­скоп Копистинський) та 4 ар­хімандрити. Як в знак єдності та рівноправності латинської та грецької церков, митропо­лит відправив Богослужіння в латинській катедрі. 10 жовт­ня митрополит М. Рогоза за своїм власноручним підписом та всього єпископату видав окреме послання до вірних у справі Унії.

Після підписання Бере­стейської унії, коли митропо­лит об’їжджав єпархію, його візит викликав численні не­вдоволення у нез’єднаних. До прикладу, коли митрополит переходив площу в Слуць­ку, то юрба противників Унії накинулась на нього з камін­ням і якби не захистили ми­трополита уніяти, які вибігли із своїх будинків, то Михайла Рогозу могли б укаменувати. Виявляли свою неприязнь ми­трополиту братства у Вільні, Львові та навіть Крехові. Але незважаючи на такі випад­ки, митрополит продовжував здійснювати візитацію своєї митрополії. Чималий вплив на протиунійні настрої у народу мав і князь К. Острозький, який спочатку виступав прихильником під­писання Берестейської унії, але згодом був негативно налаштований до уніятів через те, що його не долучили до організації про­цесу Унії.

Слід зазначити, що до моменту укла­дення Унії, суспільство досить позитивно сприймало митрополита. Коли Михайло Ро­гоза у 1591 р. посвячував каплицю Трьох Святителів (при церкві Успення Пресвя­тої Богородиці, що належала Львівському Успенському братству), то міщани віта­ли митрополита, а учні Ставропігійського братства на його честь виголосили «Про­сфонеї».

Варто звернути увагу і на те, що Киє­во-Печерська Лавра завжди була підпо­рядкована митрополиту, але після підпи­сання Берестейської унії архімандрит Лав­ри ‒ Никифор Тур ‒ великий противник Унії не признавав унійного митрополита і на­віть забрав митрополичі добра на території Київщини. Внаслідок судово­го процесу, Михайло Рогоза зумів повернути митрополи­чі добра, Києво-Печерську Лавру та став її архімандри­том.

 Після підписання Бере­стейської унії Михайло Рого­за прожив ще 3 роки, помер влітку 1599 року. Його на­ступником став Іпатій Потій. Варто відзначити те, що М. Рогоза був митрополитом у доволі важкі часи, але саме за його часів довершилась справа з’єднання з Апо­стольською Столицею – Бе­рестейська унія, незважаючи на перешкоди. Будучи три роки унійним митрополитом, Михайло Рогоза зазнав чи­мало переслідувань зі сторо­ни противників Унії. Навіть якщо на початках підготовки з’єднання з Римом митропо­лит М. Рогоза проявляв себе певною мірою нерішуче, то коли справа дійшла вже до безпосереднього укладення Унії, зумів довести свою рі­шучість та стійкість.

 Вартими уваги про ми­трополита Михайла Рогозу є слова С. Семчука: «Між тіня­ми великих предків наших, митрополит Михайло Рогоза назавжди остане зразком ти­хої плідної праці для великої ідеї, сталости в рішучій хви­лині й витривалости до кін­ця, мимо всіх напастей і при­кростей зі сторони сильних і можних цього світу».

  Джерела:

  1. Великий А. З літопису християнської України: в 9 кн. / Великий А. – Т. ІV: XVI ‒ XVII ст. ‒ Рим, 1971. – 279 с.;
  2. Назарко І., о. Київські та Галицькі митрополити: біографічні нариси (1590– 1960). / Назарко І. – Торонто: Видавни­цтво Оо. Василіян, 1962. – 271 с.

 

Мар’яна Іванишин