З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся – бо з нами Бог! Почуйте всі аж до краю землі – бо з нами Бог! Могутні, покоряйтеся – бо з нами Бог!
Цей гімн вселяє в українські серця надію, надію, яку ми покладаємо на Бога. Надія кріпить наше серце, коли ми по правді живемо з Богом, то Бог нас буде берегти і ніякий ворог нас не переможе. Надія додає мужності в нашій боротьбі і сили вести цю боротьбу до переможного кінця.
В історії ізраїльського народу часто були події, коли він перебував у скрутному становищі і взивав до Господа, то Бог завжди рятував його. Господь визволяв свій народ через Мойсея, Самсона, Давида, який, будучи юнаком, переміг велетня Голіафа, Гедеона, який з 300 воїнами переміг стотритцятип’ятитисячне мідійське військо тощо. І розуміння, і клич «З нами Бог» здобував незрозумілі для людського розуму перемоги. Св. Константину перед битвою з’явився світлий хрест на небі з посиланням, що тим знаменом він переможе. І так сталося, і християнська релігія перемогла поганську в Римській імперії. Радіє серце, коли бачимо, як українське військо, шануючи і пам’ятаючи з історії силу хреста Христового, робить знак хреста на бойових машинах, щоб Бог беріг і подавав світлу перемогу із ворогом.
Та щоб дійсно Бог був з нами у нашому особистому, родинному, суспільному житті, був з нашим військом і народом не достатньо знати історію, не достатньо взивати цей клич пророка Ісаї «З нами Бог». А що ще потрібно? Необхідно жити з Богом і за Його волею, за Його заповідями. Тоді Він дійсно буде для нас Богом, буде в нас за плечима, буде нас хоронити і боронити на всіх дорогах. «Чи через води йтимеш, Я з тобою, чи крізь ріки, – тебе не затоплять, чи підеш крізь вогонь, – не попечешся і полум’я тебе не обпалить. Бо я Господь, твій Бог… Я – твій спаситель» (Іс. 43, 2–3).
Звідки знати Його волю і Його бажання, як нам жити? Зараз цього навчає Католицька Церква, а вона бере цю науку з Божого об’явлення, яке Бог подавав протягом віків і зберіг у Святому Письмі та Традиції. Бог об’явив свою волю, як люди мають жити, щоб подобатися Йому, в Заповідях Божих, які подав Мойсею на горі Синай. Розпочинаємо цикл наук про десять Заповідей Божих, щоб ми їх знали і з любов’ю зберігали для свого спасіння.
Ізраїльський народ міг похвалитися і сказати, що з ними є Бог. Він супроводжував його у хмарі і вогненному стовпі, коли виводив з єгипетської неволі. Під час того виходу Господь Бог через Мойсея подав народу свої Заповіді, через них виявив свою волю. Дав обіцянку: якщо Ізраїль буде зберігати ті Заповіді, то Бог щедро благословитиме його, буде з ним, боронитиме його перед ворогами та милувати: «Творю милосердя до тисячного покоління тим, що люблять мене і бережуть Заповіді мої» (Вих. 20, 6).
Їх проголошення відбулося на 50-ий день після відходу євреїв із Єгипту. Проголошенню Заповідей передували такі слова Бога: «Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе із землі єгипетської, з дому неволі» (Вих. 20, 2). Бог зробив так, як робить монарх, котрий у вступі ставить своє ім’я і вказує титули, якщо видає якісь розпорядження, і робить це тому, щоб його слова мали більшу значимість. Церква подає цей вступ всім християнам і він означає: Бог через Свого Сина звільнив, відкупив нас з диявольської неволі, тому з вдячності маємо пам’ятати і зберігати Його Заповіді. Бог написав Заповіді на двох таблицях, щоб підкреслити, що вони є лише роз’ясненням двох заповідей любові. Ці десять Заповідей називаємо «Заповідями Божими», бо Бог є їхнім автором. Їх ще називають «декалогом», тобто десятьма словами.
Надані євреям десять Божих заповідей, Церква модифікувала в християнському дусі. Спочатку Єврейський декалог охоплював такі заповіді: шанувати лише справжнього Бога, заборона шанувати образи і статуї, заборона зневажати ім’я Боже, наказ святкувати суботу, наказ шанувати родичів, заборона вбивати, чужоложити, красти, неправдиво свідчити і бажати чужих речей (Вих. 20, 1–17). Св. Церква дещо змінила ці десять Заповідей (але не зменшила їхньої ваги (сили). Другу заповідь, котра стосується шанування образів, об’єднала з першою. Десяту Божу заповідь Св. Церква розділила для того, щоб підняти гідність християнської жінки і щоб показати, що бажання дружини ближнього є дещо іншим, ніж бажання речей ближніх. Заповіді, що стосуються шанування родичів, Церква доповнила додатком: «аби тобі добре велося на землі». Св. Церква зробила це з огляду на слова Св. Павла в листі до ефесян (6, 3). Наказ святкування суботи Церква змінила на наказ святкування неділі.
І ми, християни, зобов’язані дотримуватися десяти Божих Заповідей, бо їх уклав Бог у серце кожної людини, а Ісус Христос проголосив ще раз, удосконаливши їх.
Десять Заповідей Божих стосуються і нас, християн (Соб. Трид. 6, Кан. 19). Бог вклав їх в серце кожної людини. А що це Боже світло затьмарилося в людині (через довготривалу зневагу звичаїв), тому Господь Бог роз’яснив його знову через законодавство на горі Синай (Римський Катехизм). На таблицях написане те, чого люди не хотіли читати у своїх серцях (св. Августин). Божі заповіді повторює Ісус Христос у розмові з багатим юнаком (Мт. 19, 18) і додає, що прийшов не ліквідувати закон, а лише доповнити його (Мт. 5, 17). В Нагірній проповіді Ісус Христос удосконалив багато заповідей декалогу, наприклад, другу ( сказав, що кожна зайва обіцянка є гріхом), п’яту і восьму ( заборонив ненависть і образу ближніх, наказав чинити добро своїм ворогам), а також шосту (заборонив усяке грішне бажання) (Мат. 5).
Десять Заповідей Божих чітко впорядковані.
Перші три Заповіді охоплюють наші обов’язки щодо Бога; Бог, як наш найвищий владика, вимагає від нас у першій Заповіді – поваги та вірності Йому, в другій – вшанування, у третій – служіння.
Четверта заповідь охоплює наші обо- в’язки щодо заступників Бога на землі – батьків, котрі одночасно є нашими найбільшими добродіями серед людей.
Подальші шість заповідей вказують нам на обов’язки щодо нас самих і щодо наших ближніх. П’ята заповідь зобов’язує охороняти життя, шоста – охороняти невинність, сьома – оберігає власність, восьма – честь, дев’ята і десята – родину та майно ближнього.
Хто дотримується всіх Заповідей Божих, того Бог на землі обдаровує Своєю ласкою і дає Своє благословення, а після смерті – вічне спасіння.
У розмові з багатим юнаком Христос говорить, що дотримання Божих Заповідей веде до спасіння (Мт. 19, 17). До Неба можемо дійти лише через міст покори, який стоїть на десяти опорах (св. Вінкентій Фереро). Та Бог так розпорядився, що те, що веде нас до спасіння, є причиною і нашого тимчасового щастя: «...благочестя на все корисне, бо має обітницю життя теперішнього й майбутнього» (І Тм. 4, 8–9). Хто дотримується Заповідей Божих, той найдосконаліше пізнає Бога, отримує внутрішнє задоволення, здоров’я, майно і честь. «Твоїми Заповідями я став розумний» (Пс. 118, 104). Справжня насолода – це не що інше, як приємне усвідомлення того, що наші вчинки узгоджуються з волею Бога. «Блажен чоловік..., що в Господа Законі замилування має... і все, що чинить він, йому вдається» (Пс. 1, 1–3). Той, хто дотримується Божих Заповідей, переборює будь-які страждання і муки. На камені збудований дім його і не пошкодять йому ні зливи, ні дощі, ні бурі (Мт. 7, 25). Праведна людина схожа на дерево, посаджене над потоком (Пс. 1, 3). Ще за життя на землі Бог нагороджує праведних людей, як бачимо на прикладах Авраама, Йосифа, Давида; але ще більшою буде нагорода на Небі, бо перевершить усі наші надії, буде безмірною і нескінченною (Св. Йоан Золотоустий). А дотримується обітниці той, хто виконує обіцянку досконаліше, ніж ми сподівалися (св. Єронім).
Хто тяжко завинить, порушуючи хоча б одну з тих заповідей, на того чекає або тимчасове покарання або вічна кара.
Хто порушує Заповіді, той схожий на рибу, спійману вудкою, або на поїзд, котрий зійшов із рейок. Звичайно, тимчасові покарання за гріх: незадоволення, хвороби, втрата честі або майна, голод, тяжка смерть. Таких покарань зазнали мешканці Содому, блудний син, Авесалом, сини Іллі, Вальтазар, цар Антіох, Юда. Той, хто не дотримується Божих Заповідей, не може очікувати на Божу допомогу в нещасті. Про такого Ісус Христос говорить, що його дім збудований на піску, і як тільки почнеться буря, дощ або вітер, він завалиться (Мт. 7, 27). Громи і блискавиці на горі Синай символізували ті покарання, які чекають на тих, котрі порушують 10 Заповідей Божих (Рим. Кат.). Хто тяжко провинився, порушивши хоча б одну Заповідь, той загинув, хоча би він дотримувався інших Заповідей. Він схожий на горобця, котрого піймали в сильце за одну лапку. Тому говорить св. Яків: «Бо хто ввесь Закон дотримає, а прогрішиться лише в одному, стає у всьому винуватий» (Як. 2, 10). Це тому, що всі Заповіді являють собою єдність і так тісно між собою з’єднані, що одна без другої не можуть існувати (Св. Золотоустий). Хто порушує хоча би одну Заповідь, той грішить проти любові, від якої залежать всі Заповіді (св. Августин). Це подібне до ланцюга, або до моста – якщо з десяти підпор моста завалиться хоча б одна, вже неможливо перейти через міст. «Пекло повне засуджених, котрі дотримувались багатьох Заповідей, і котрі засуджені тому, що не дотримувалися усіх» (Мег.).
Неважко дотримуватися Заповідей Божих, тому що Бог допомагає кожній людині доброї волі.
Тому говорить Ісус Христос до своїх учнів: «Ярмо бо Моє любе, й тягар Мій легкий» (Мт. 11, 30). А Св. Йоан говорить: «Заповіді його не тяжкі» (І Йо. 5, 3). Насправді цей тягар важкий, але Бог Сам Своєю ласкою допомагає нам нести його, коли Бога про це просимо. «Якщо тобі Бог наказує, то закликає робити те, що можеш, і просити про те, чого не можеш, відтак допомагає тобі, щоб ти міг» (св. Августин). «Я можу все в Тому, хто укріплює мене» (Флп. 4, 13). Слушно говорить св. Августин: «Якщо міг цей і той, чому не міг би ти, Августине?»
Коли людина подорожує до якогось віддаленого міста, вона дивиться на дороговкази, а на землі ми всі подорожуємо до Царства Небесного, а дороговказами до Неба є якраз заповіді Божі – живи так, як вказують тобі Божі Заповіді, і певно дійдеш до Неба.
