У цій книзі під назвою «Che cos’e il Cristianesimo» (Що таке християнство?) зібрано 16 текстів періоду після відставки Бенедикта XVI у 2013 році, більшість з них були написані приблизно у 2018 році, а останній – у 2022 році. Вона була опублікована італійським видавництвом Mondadori у січні 2018 року.
Протистояння католицизму і протестантизму
У тексті, який раніше не був оприлюднений, Бенедикт XVI висловлює жаль з приводу того, що II Ватиканський собор «не розглянув фундаментального сумніву Реформації щодо католицького священства в 16 столітті». Це «рана, яка відчувається сьогодні і яку, на мій погляд, потрібно лікувати відкритим і фундаментальним шляхом».
Бенедикт XVI бачить початкову помилку Лютера – його бачення непримиренної протилежності між священицькою концепцією Старого Завіту та священством, дарованим Ісусом Христом. Однак рання церква вже пов’язувала старозавітне священство з новозавітним служінням і не розглядала виправдання вірою та ділами як протилежне.
Протестантське богослужіння та Служба Божа принципово відрізняються
Через їхні протилежні богословські основи «цілком виразно видно, що [протестантська] Таємна Вечеря та Католицька Служба Божа є двома принципово різними, взаємовиключними формами поклоніння. Нехай про це пам’ятають ті, хто сьогодні проповідує взаємооб’єднання», – застерігає Йозеф Ратцінгер.
Бенедикт XVI зазначає, що в літургійній реформі «тези Лютера відіграли певну мовчазну роль, так що певні кола могли стверджувати, що декрет Тридентського Собору про жертву Літургії мовчазно скасовано».
Потім він висловлює підозру, що суворість протистояння Старій Месі також походить частково з того факту, що дехто бачив у ній ідею жертви та спокути, яка вже була неприйнятною.
Сучасний світ приймає Лютера
Нарешті, покійний Папа-емерит пише: «Очевидно, що сучасна думка... більше годиться з підходом Лютера, ніж з католицьким підходом. Бо пояснення Святого Письма, яке розглядає Старий Заповіт як шлях до Ісуса Христа, майже недоступне сучасній думці».
Діалог з ісламом
Бенедикт XVI критикує певні спроби діалогу між християнами та мусульманами, які підкреслюють, що і Біблія, і Коран говорять про милосердя Бога. З цього випливає імператив любові до ближнього, але також стверджується, що обидва тексти містять заклики до насильства.
Результатом є те, що в певному сенсі ми ставимо себе вище двох релігій і стверджуємо, що в обох є добре і погане, і тому необхідно читати Біблію і Коран з герменевтикою любові та протидії насильству, беручи обидва до уваги.
Фальшива толерантність на Заході
В іншому тексті Йозеф Ратцінгер зазначає, що «великі сили толерантності не гарантують толерантності до християнства, яку вони пропагують», критикує він. З їхньою «радикальною маніпуляцією людиною» та «викривленням статей через гендерну ідеологію» вони явно виступають проти християнства, пише він.
Він додає: «Нетерпимість цієї очевидної сучасності до християнської віри ще не перетворилася на відкрите переслідування, але вона проявляється в дедалі більш авторитарний спосіб з метою досягнення, шляхом відповідного законодавства, викорінення того, що по суті є християнським».
Нарешті, він спростовує критику, що християнська віра за своєю суттю є не терпимою через свої претензії на істину та універсальність. Цей погляд заснований на підозрі, що правда небезпечна. Але нетерпимими є суспільства, які виступають проти правди.
За словами Еліо Герріеро, співредактора, обов’язковою умовою Бенедикта XVI було видати книгу лише після його смерті. «Я зі свого боку не хочу нічого публікувати за своє життя. Гнів кіл проти мене в Німеччині настільки сильний, що поява найменшого мого слова негайно викликає вбивчий галас з їхнього боку».
