Щодо вибору стану думала довго, від кінця перших реколекцій. Адже саме на них я дізналась, що в житті є два вибори, а не один.
Все життя мені толкували, що потрібно щасливо вийти заміж! А я сміялась: «А що всі повинні виходити?»
Коли прийшов час вибирати, куди вступати на навчання, я не знала що обрати, так як цікавилась усім, але найбільше тягнуло до пізнання релігії. Навіть одного разу я запитала у тата, чи можна мені вступити на Богословський факультет, його здивування було зрозумілим, так як і відмова. Тому я вибрала історію, науку, де вчитиму і пізнаватиму все, хоча до кінця не розуміла, чому мене ні до чого так не тягне. Досі я вчилась на історичному і не бачила свого майбутнього, як історика. З усієї історії, я завжди виділяла історію Церкви, і вона вибирала мене, особливо момент, коли моя бакалаврська робота була на тему УГКЦ. Веду я все те до того, що віра в Бога стала для мене не просто темою для вивчення, а стала моєю ціллю.
Ніщо мене так не зацікавило, як писати про науки Святої Церкви. Мене зацікавило не як дослідника, а як людину, яка хоче присвятити цьому життя.
На реколекціях вчили розставляти плюси і мінуси в тому чи іншому виборі. Річ у тому, що в духовному стані мінусів, крім одежі, я не знайшла, але і з тим я готова змиритись!
Загалом мені комфортно жити подалі від суспільства, від цієї вічної біганини за моментами життя. Я не знаходила себе в цьому світі, тому поки існувала до того моменту, коли всім серцем полюбила Бога. Була б моя воля, я б все віддала, щоб кожен день бути з Ним.
Коли в мене вперше закралась така думка, я дала собі час, вважаючи, що це тимчасове бажання. Але чим довше я чекала, тим більше росло моє бажання.
Чи готова я відректись від світу, покинути друзів, рідних, все, що було і є для мене дорогим? Чесно скажу: «Так!» Бо знаю, що нічого і ніщо я так не любитиму як Бога. Знаю, що тільки так буду відчувати себе потрібною цьому світові.
Минулого року цілий місяць листопад я молилася щодня за душі в чистилищі і з кожною закінченою вервицею уявляла, що комусь зменшила термін перебування там, тому бажання молитись все збільшувалося. Якби я могла присвятити життя для молитви за грішників, скільки б я могла навернути і спасти!
Мабуть, кожна дівчина мріє чи мріяла про хорошого хлопця, згодом чоловіка, пишне весілля, діти і щаслива старість. Звісно, і я була однією з таких, але щоразу зустрічаючи нових людей, знайомлячись із хлопцями, я не бачила в комусь того, з ким хочу прожити все життя. Навіть коли вперше закохалась, то була переконана – якщо його не стане, я житиму далі, бо людям властиво забувати. Але коли я полюбила Бога всім серцем і душею, то зрозуміла, що без Нього я жити не зможу ані дня! Люди є і будуть, одні прийшли, інші пішли, а Бог завжди поруч! Люди ображають, не цінують, не завжди взаємні, а Бог любить мене сильніше ніж будь-яка людина, і я не хочу марнувати час на людину, якщо є Господь, який за мене життя віддав!
Краще все життя йтиму Божими слідами, ніж слідами заблуканої людини! Я краще все життя проведу в молитві і з того буде толк, я знаю, ніж я проживу життя для себе. Жити для себе – це ( як я розумію) егоїзм, я вважаю, що людина створена допомагати іншій людині і разом йти до Бога! То для чого мені жити і старатися для одного чоловіка, якщо можна жити і старатися для цілого світу!
Нехай. Так, у мене не буде власних дітей, сім’ї – це мінус, але я безмежно люблю кожну маленьку дитину і не обов’язково, чи вона моя рідна!
Так, кажуть чоловік опора, як без нього. Стоп, а як тоді живуть вдови чи жінки, які не знайшли свого кохання, а присвятили себе якійсь справі, вони прекрасно справляються, знаходячи опору в іншому або самі стали для себе опорою! Опора в моєму житті – це присутність Божа, я знаю, що з ним я з усім справлюсь!
Одного разу запитала мене одна дівчина: «А чи не жалітимеш?» Скажу чесно: «Я жалітиму, якщо втрачу такий шанс!» Можливість рятувати інших, як врятували мене. Розповідати правди Св. Католицької Церкви мені приємніше і цікавіше за будь-які інші розмови! Прагнення вдосконалитись мене переросло! Це коротке життя я хочу прожити, приносячи користь, а своєю метою я бачу допомагати іншим у пізнанні Бога.
Для своїх рідних я хочу стати стимулом і уроком! Можливо саме тоді хтось направиться на дорогу правди і каяття! Два роки у Католицькій вірі насиченіші, ніж все попереднє моє життя. А чому? Тому що я хочу наздогнати і дізнатись про все, що я опустила і мало не втратила! Я дізналась багато! За що потрібно боротись і чого навчати інших! Сама раніше жила в незнанні, бо не було тих, хто б мені розповів і пояснив. Стільки душ потребують порятунку, і я хочу бути однією з тих, хто їх рятуватиме!
