Пригадаємо, що 23 травня 1637 р. Рафаїл Корсак був затверджений на митрополита. Новий митрополит відбув урочистий в’їзд до Вільна та перейняв митрополичі добра, а також зобов’язав, щоби по всіх церквах та монастирях митрополії відправити дев’ятницю заупокійних богослужінь та молитов за душу свого попередника – Йосифа Вельямина Рутського.
Восени 1639 р. Р. Корсак вирушив до Риму (це була його третя поїздка до Апостольської Столиці загалом, але перша поїздка як митрополита), де мав полагодити дві важливі справи, працю над якими розпочав ще його попередник – Й. В. Рутський. Перша справа – це створення українсько – білоруського патріархату, а друга – беатифікація св. Йосафата. Як стверджує, о. Іриней Назарко, – беатифікація св. Йосафата – це найбільше досягнення митрополита Корсака, оскільки він зумів відновити процес беатифікації в Римі, який через різного роду формальності було відкладено. Під час слухань свідків, перед суддями та комісіями, Р. Корсак був представником Риму та проводив часті переписки стосовно цієї справи. Також митрополит Корсак заклав основи осідку для василіянських руських ченців при церкві св. Сергія та Вакха у Римі (у цьому йому допомагали студенти богословії Грецької Колегії, Пилип Боровик та Йосафат Ісакович).
Влітку 1840 р., перебуваючи в Римі, митрополит Корсак захворів та невдовзі помер. Перед смертю митрополит здійснив заповіт, у якому можна знайти і чимало автобіографічних даних (описує митрополит про свій молодечий шлях, навчання, навернення до католицизму, покликання до Василіянського Чину). Також у заповіті Рафаїл Корсак висловив подяку Папі Урбанові VIII, а на свого наступника поручив йому полоцького архієпископа Антона Селяву; закінчення беатифікації Йосафата Кунцевича та заснування осередку в Римі.
Митрополит Рафаїл Корсак також звернувся із своїм духовним заповітом до єпископів та духовенства київської митрополії:
«З смертельної постелі поздоровляю моїх високодостойних співбратів, одного від них прохаючи: щоб, вибираючи мені наступника, не шукали себе, але того, що Христове. Вистачить, якщо виберуть того, кого найменує король, про що я просив також Його Святість. Нехай держаться символа віри апостолів, яких місце займають, маючи взаємну любов між собою і дбайливість про людські душі. Над клиром нехай не панують, але лагідно настоятелюють. Святе З’єдинення, коли трапиться до того нагода, нехай зберігають аж до проливу крови; нехай не журяться про земні речі, але стараються всім давати добрий приклад, бо вони є Домом Божим, сіллю землі, світильниками, поставленими на свічниках. – Преподобних ченців та братів священиків і ввесь клир обнімаю поцілунком любови і, немов вмираючий Яків, залишаю їм у спадок оте моє завіщання і благословення. Поручаю невинність, смиренність, чернечий правопорядок і передання Отців. Бо маєте кого наслідувати: отих давніх Отців – святих Василія, Атанасія й інших; а з новіших: славного нашого мученика Йосафата, праведного отця нашого Йосифа Вельямина Рутського й інших Отців. Про мене ж пам’ятайте у своїх молитвах і св. Літургіях. Це саме нехай зробить клир моєї єпархії та інших Церков, відповідно до приписів нашого Уставу».
Згідно документів римських архівів, які досліджував о. Атанасій Великий, ЧССВ, правдоподібно, що митрополит Рафаїл Корсак помер 28 серпня 1640 р., на сороковому році життя; поховано митрополита в соборі св. Сергія та Вакха в Римі; його останки перебувають там і до сьогоднішнього дня. Римські василіянські ченці поставили йому надгробок, де є такий напис:
«Рафаїлові з шляхтичів Корсакові, Архієпископові Київському, Галицькому і митрополитові всієї Русі, який післаний польським королем Жигмонтом ІІІ у важливих справах Церкви до Апостольського Престолу та для посунення вперед справи мучеництва Архієпископа Полоцького, які пильно і щасливо виконав, цю церкву вивінував священною утварю і срібним та золотими подарунками, а прилеглі доми виєднав у папи Урбана VIII ченцям Чина св. Василія Великого, де передчасна смерть його забрала, і де був похований 1642 р.; – полоцькі ченці поклали цей пам’ятник дня 10 грудня 1673 року».
о. Іриней Назарко писав: «Р. Корсак – людина безперечно великого формату. Глибоко освічений, зокрема ж визначний проповідник, як ствердили його сучасники, та надзвичайно працьовитий. Знаменитий чернець і аскет, твердий для себе. Під час своїх студій у Римі ніколи не їв м’яса, хоч у грецькій Колегії було це дозволене. Був із природи людиною доброю, тихої вдачі, покірний. Визначався великою любов’ю, майже синівською, до Рутського, справжнім пієтизмом до св. Йосафата, а Апостольській Столиці був вірний, сказати б, до крови. На жаль, передчасна смерть не дозволила йому розвинути своїх прикмет на митрополичому престолі. На свого наслідника поручив полоцького архієпископа, Антонія Селяву».
Незважаючи на те, що Рафаїл Корсак перебував на митрополичому престолі лише впродовж 1637–1640 років, він зумів здійснити чималий внесок у розвиток Унійної Церкви, а особливим чином спричинився до процесу беатифікації св. свщмч. Йосафата.
- Назарко І., о. Київські та Галицькі митрополити: біографічні нариси (1590– 1960). / Назарко І. – Торонто: Видавництво Оо. Василіян, 1962. – 271 с. та
- Великий А. З літопису християнської України: в 9 кн. / Великий А. – Т. V: XVII ст. – Рим, 1972. – 287 с.
