Одним з найважчих періодів в історії українського народу був так званий період «Руїни» ‒ період 60‒80 років XVII ст., який характеризувався внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу, поділом України та втручанням у її внутрішні справи іноземних держав (Московії, Речі Посполитої та Туреччини). Зрозуміло, що вищезазначені події мали безпосередній вплив на долю Унійної Церкви, митрополитом якої в той час був Гавриїл Коленда.
Майбутній митрополит народився близько 1606 р., у віленській окрузі, у родині білоруських шляхтичів Івана та Марини. Пізніше батько Гавриїла був віленським писарем. Гавриїл вступив до Чину Св. Василія і у Битені впродовж 1625‒26 років відбув новіціят. В 1627‒30 рр. закінчив нижчі студії у Брунсберзі (Східна Пруссія), а у 1633‒34 роках філософію у Відні. У 1636 р. як священник приїхав до Риму на подальші студії св. богослов’я, під час яких перебував у Грецькій Колегії Св. Атанасія. 24 листопада 1636 року виїхав з Риму.
Через деякий час після повернення з Риму, Григорій Коленда став архімандритом у Березвечі; розбудовував монастирі, збудував церкву. Також працював над скріпленням Св. Унії. У 1652 р. митрополит Селява (управляв і архієпархією полоцькою) іменував Коленду своїм коад’ютором (коад’ютор-єпископ, який призначається у певну єпархію для того, щоб допомагати єпархіальному єпископові здійснювати його єпископські функції) у тій же архієпархії.
Неможливо було розвинути пастирську діяльність у Полоцьку, оскільки тут свою діяльність розгорнули московіти і Григорій Коленда змушений був виїхати, забравши з собою мощі Св. Йосафата. Митрополит Селява хотів призначити Коленду своїм наступником, але через постійні війни не мав можливості скликати синод. У 1655 році помер митрополит А. Селява, внаслідок цього митрополія 11 років була без митрополита, а Чин Св. Василія Великого не мав протоархимандрита.
Після смерті митрополита Селяви, Григорій Коленда звертався і до короля, і до Митрополичого Престолу, щоб визнали за ним митрополичу гідність. На той час існував такий звичай, що признання митрополичої гідності залежало від вибору єпископів, які вибирали кандидати та представляли його королеві, а король у свою чергу просив підтвердження номінанта у Папи Римського. Але не завжди так було, оскільки ще з часів митрополита Іпатія Потія був такий звичай, що митрополити призначали собі коад’ютора з правом наступництва. Після смерті митрополита Антонія Селяви, король Іван Казимир, через договір з козаками не хотів іменувати Григорія Коленду на митрополита, а у 1656 р. іменував його завідувачем митрополичих дібр. Однак, всі унійні владики вважали Коленду митрополитом; навіть Апостольський Нунцій П. Відоні та Конгрегація Поширення Віри зверталась до Г. Коленди як до митрополита, хоч титулувала його «адміністратором Київської митрополії всієї Руси».
Майбутній митрополит висилає до Риму холмського єпископа Якова Сушу, який мав вирішити окремі церковні справи. Перебуваючи у Римі, Яків Суша в 1664 р. написав твір «Про труди з’єдинених», в якому описує історію Унійної Церкви до своїх часів, працю митрополитів, єпископів, Василіян, всі переслідування та перепони, яких зазнавала Унія, а також і її успіхи. У згаданій праці холмський єпископ згадує про священиків, які віддали за Унію своє життя (майже сотня світських священиків та 40 Василіян) та описує різного роду пограбування і загарбання церковних маєтків, що належали уніатам; особливо акцентує увагу на тому, що незважаючи на такі непрості часи в історії Унійної Цекрви, ніхто з владик від неї не відійшов. Цей твір Якова Суші мав велике значення для подальшого розвитку Унійної Церкви, оскільки показав реальний стан Унії, зокрема для Римської Курії.
Окрім праці «Про труди з’єдинених», Яків Суша написав ще одну працю ‒ «Інформація про Митрополію», яку умовно можна поділити на 2 частини. В першій частині твору Яків Суша з’ясовує, які негативні наслідки може мати той факт, що нема призначеного митрополита, а у другій ‒ доводить, що найкращим кандидатом на митрополита є Коленда.
Тоді ж, стосовно справ Унійної Церкви, відбулось засідання Священної Конгрегації Віри; Папа Римський Олександр VII затвердив Коленду на митрополита. Новоіменований митрополит 13 вересня 1665 р. зложив ісповідання віри на руки Нунція Пінятеллі та перейняв митрополію з повними правами.
Коленда доручив Я. Суші у Римі зайнятись справою канонізації блаженного Йосафата. Пригадаємо, що блаженним Йосафата Кунцевича проголошено у 1643 р. Холмський єпископ здійснив потрібні заходи в Конгрегаціях та обговорював цю справу з Папою Римським Олександром VII на окремій аудієнції. Папа пообіцяв проголосити Йосафата святим, але 22 травня 1667 р. помер і справа знову відтягнулася.
У березні 1667 р. в Бресті Литовському відбулася капітула Василіян, яка вибрала протоархимандритом митрополита Коленду. Отже, Гавриїл Коленда був і митрополитом, і протоархимандритом Василіянського Чину до своєї смерті у 1674 р. Щодо Василіянського Чину, то під проводом митрополита Г. Коленди перебувало 17 архимандрій та 14 звичайних монастирів ченців і 10 монастирів черниць ‒ василіянок. Інформацію про Василіянський Чин митрополит залишив у своєму звіті. Генеральним Вікарієм митрополита для монастирів і їхнім візитатором був увесь час о. Пахомій Огілевич. У монастирях було багато богословів, сповідників та проповідників, які походили з папських семінарій у Вільні, Брунсбергу та в Римі. Митрополит Гавриїл Коленда відновив знищений воєнними діями битенський чернечий новіціят і призначив на його утримання маєток у Тороканях. У звіті згадується про досить відомий релігійний осередок не тільки у київській митрополії, а й в Україні загалом, а також у Польщі, Литві та Білорусі ‒ Жировицький монастир, в якому на той час перебувало 40 ченців.
