Святий Максиміліан Марія Кольбе

14 серпня Католицька Церква згадує у Св. Літургії Святого Максиміліана Ма­рія Кольбе, францисканця, який загинув мученицькою смертю в Аушвіц, віддаючи своє життя за одного із в’язнів Франціш­ка Ґайовнічка. Цей акт посвяти є настільки вражаючим, що більшість католиків асоці­ює святого Максиміліана саме з цим актом і мало що знає про інші сфери життя свято­го, якого без перебільшення можна назва­ти пророком.

Святий Максиміліан Кольбе народив­ся в Здунській Волі біля Лодзі (Польща) в 1894 році в убогій родині, яка займалася ткацькою справою. За словами тітки Анни Куб’як, дім Максиміліана мав одну велику кімнату, в куті якої були ткацькі верста­ти, а в іншому – кухня. По середині стояв стіл, на якому було розп’яття та ікона Бо­жої Матері Ченстоховської. Біля цієї ікони горіла лампадка, тут збиралася родина на спільну молитву. Матір майбутнього свято­го так описала його дитинство: «Був дуже жвавим, швидким і трохи шкідником. Але з усіх трьох дітей був нам, батькам, най­більш слухняним». На майбутнє вплинула подія, яку описала його мати в одному із листів до францисканців вже на початку війни: «У нас був таємний вівтар, куди він часто пробирався і молився. Я хвилювала­ся, чи часом він не хворий, тому запитала його: «Що з тобою?» Здригаючись від сліз та здивування, він розповів: «Коли мені моя мати сказала, що з тебе буде (ми знає­мо, коли матері запитують так своїх синів), то я дуже просив Св. Богородицю підказа­ти мені, що з мене буде. І тоді коли я був у храмі (мова про храм Св. Матея), я знову запитав Її. І тоді мені з’явилася Богороди­ця, яка тримала дві корони, одну білу, дру­гу – червону. Вона подивилася на мене з любов’ю і запитала, чи хочу я ці корони. Біла означає, що я витриваю у чистоті, а червона – що буду мучеником. Я відповів, що хочу. Тоді Богородиця лагідно подиви­лася на мене і зникла».

Максиміліан вступає до францискан­ського ордену і в 1907 році розпочинає свою формацію у Львові. В 1912 році він продовжив навчання в Кракові, а потім – в Римі в Серафимській колегії. В 1914 році, коли розпочинається Перша світова війна, він склав вічні обіти. Був неймовірно тала­новитим, захистив дві докторські дисерта­ції з філософії (1916 р.) в Григоріянському університеті, а в 1919 році – з теології на факультеті отців францисканців. Під час свого навчання Максиміліан дуже захоплю­вався (увага!) фізикою і в 1915 році в Па­тентному інституті представив креслення етероплану – апарату, який дозволить лі­тати в космос. Це був проєкт міжпланетно­го космічного корабля на основі трьохчас­тинної індукційної ракети. Потім, з часом, виявилося, що креслення цього корабля було неймовірно схоже на Аполон-1. Бачи­мо, як випереджував свій час о. Максимілі­ан Кольбе. Неймовірно!

В 1918 році він був висвячений на прес­вітера, в 1920 був наставником новіціяту францисканців у Львові. Під час навчання в Римі одна подія дуже сильно вплинула на молодого священика. В 1917 році ма­сонські ложі святкували 200 років свого існування і організували таку ходу вули­цями Риму, під час якої роздавали листівки на яких (увага!) Люцифер топтав Св. Ар­хангела Михаїла (ми знаємо, що є навпа­ки). І на тих листівках був напис: «Сата­на буде керувати у Ватикані, а папа буде його швейцарською гвардією». Думаю, що на молодого священика такі заяви спра­вили неймовірне враження. Будучи під сильним враженням того, що відбувалося, молодий францисканець вирішив створи­ти організацію, яка буде чинити духовний опір масонству. І так виникло «Лицарство Непорочної». Початкові слова уставу цьо­го лицарства були такими: «Прагнути на­вернути грішників, єретиків, схизматиків, юдеїв і в першу чергу – масонів». Сьогодні, напевне б, Св. Максиміліана Кольбе осу­дили в прозелітизмі і відправили б у якусь далеку сільську парафію.

На початку «Лицарство Непорочної» було спільнотою із семи осіб, їхнім завдан­ням було чинити духовний опір тогочасним небезпекам. Після повернення до Польщі Максиміліан заснував видавництво часо­пису «Лицар Непорочної». А в 1927 році у Тересіні під Варшавою заснував монас­тир Непокалянув, який за десятиліття став найбільшим католицьким монастирем у світі. В 1936 році там проживало 800 мона­хів. «Лицар Непорочної» спочатку виходив тиражем 700 тис. екземплярів, але з часом – дійшло до 750 тис., а в 1938 році (за рік до війни) – 1 млн екземплярів. В одному із випусків «Лицар Непорочної» о. Макси­міліан Кольбе писав: «Кінотеатри, літера­тура і мистецтво значною мірою керовані невидимою рукою масонства. Замість того, щоб поширювати освіту, гарячково працю­ють згідно зі своєю резолюцією: «Ми пе­реможемо Католицьку Церкву не інтелек­туальним міркуванням, але розбещенням моралі». Вже тоді в 20х роках Максиміліан Кольбе говорив про таку небезпеку.

Від 1931 по 1935 рік о. Максиміліан Кольбе був на місії в Японії в місті Нагасакі. Так, саме в тому місті, яке буде потім відо­ме, але на жаль, не через о. Максиміліана Кольбе, а через атомний нуклеарний удар по цьому місту. Багато духовних радило о. Максиміліану, щоби монастир в Нагасакі будувати в католицькій дільниці Уракамі, недалеко від кафедрального собору Не­порочного Зачаття. Але о. Максиміліан, не зважаючи на такі логічні поради, вирішив збудувати монастир на схилі гори, яка ото­чувала Нагасакі з другої сторони міста. Ні­хто не міг зрозуміти, чому саме там, чому таке нелогічне рішення, але 14 років пі­зніше усі збагнули, чому. Збагнули, що це рішення було пророчим, бо гора зберегла монастир від вибухової хвилі під час ски­нення атомної бомби 9 серпня 1945 року.

Під час місій в Японії 1933 року прибу­ває до Польщі, щоби взяти участь у провін­ційній капітулі. І того року він навертає до католицької віри відомого японського ди­пломата Хіроюкі Каваї. Францисканець від­відав хворого дипломата, який був у важ­кому стані (туберкульоз), і після розмови з о. Максиміліаном він вирішив прийняти хрещення і прийняв ім’я Франциск. Ото­чення було під таким великим враженням від того, що відбувалося, що невдовзі хре­щення приймає матір Каваї і його покоївка, а його дві доньки приступають до Першого Причастя. Подія викликала суспільний ре­зонанс настільки, що польське масонство вирішило відреагувати і осміяти цю подію. В часописі «Польський вольномислитель» за 10 вересня 1933 року було написано, що непритомний посол Каваї прийняв Хре­щення, а парафія за похорон отримала 5 тис. злотих. Ну звісно, парафія швидко на­дала протилежні докази і редактор цього «Вольномислителя» пані Марія Янковська обіцяла написати спростування і вибачен­ня, а оскільки того не сталося, то в грудні 1934 р. суд засудив пані Янковську до ше­сти місяців арешту і стягнення компенсації 500 злотих.

Після повернення до Польщі в 1936 р. Максиміліан наступного року будує (ува­га!) електростанцію, телеграф, а відтак в 1938 р. працює над організацією радіо, телебачення, кіностудії і летовища. Шок. Інколи здається, що ми, католики, трохи з острахом ставимось до різних винаходів. Натомість, вже в 40–х роках Максиміліан Кольбе працює над організацією радіо, те­лебачення, кіностудії (ну бо як впливати на масову культуру?) і летовища! Він розуміє, що вже не встигає всюди, тому йому по­трібне летовище, ймовірніше, якийсь гелі­коптер. Від 1937 року починає діяти радіо Непокалянув, яке покриває всю територію Речі Посполитої на той час.

В 1939 році під час Другої світової війни о. Максиміліан був арештований нацистами разом з 34 братами, 2 священиками і семі­наристом. Були в кількох таборах і з остан­нього в урочистість Непорочної Діви Марії були звільнені. Був повторно арештований 17 лютого 1941, а 28 травня 1941 року вже ув’язнений в Аушвіц. Там він виконував та­ємне служіння священика, сповідав, таєм­но відправляв Св. Меси, говорив проповіді, потішав в’язнів.

29 липня 1941 р. під час загального ши­кування о. Максиміліан Марія Кольбе до­бровільно пішов на смерть замість іншого в’язня Францішка Ґайовнічка, який був у списку 10 в’язнів, призначених на страту, як покарання за одного втікача. Капітан есес був під таким враженням, що під час розмови перейшов на «Ви» з о. Максимілі­аном. Запитав: «Чому Ви хочете це зроби­ти?» Ну щоб ви розуміли, до цього часу він говорив: «Що хоче ця польська свиня?» Але коли почув, що він хоче зробити, то перейшов до нього на «Ви»: «Чому Ви б хотіли віддати своє життя?» О. Максимілі­ан відповів дуже просто: «Бо той (вказу­ючи на Францішка) має дружину і дітей. Св. Максиміліан своїм життям і актом та­кої жертовної любові показує, що це такий знак, який дають християни, і він може пе­ремінювати навколо світ і навіть таких за­пеклих ворогів.

Свідком смерті Максиміліана був в’язень Бруно Борговець. Він описав це так: «Спо­чатку в’язні кричали з розпачу, зневажа­ючи Бога. Але пізніше під впливом отця Кольбе почали молитись і співати пісні до Пречистої Діви. Монах підбадьорював їх, сповідав і готував до смерті. Стоячи на ко­лінах, він спокійно дивився доброзичливим поглядом на есесівців, які виконували ви­рок». Ця подія дуже нагадує Св. Стефана мученика, який дивився спокійно на сво­їх вбивць, бачив Христа – і так прийняв смерть. Максиміліан Марія Кольбе помер 14 серпня 1941 р. від уколу фенолу, який здійснив керівник медичної служби Ганс Бок.

Але найбільше чудо Максиміліана Ма­рія Кольбе сталося вже після його смерті. У 1947 році після закінчення Другої світової війни від 11 по 29 березня у Варшаві три­вав процес над Рудольфом Гессом, комен­дантом в концтаборі Аушвіц. Вперше суди­ли когось, хто був відповідальний за сотні тисяч смертей. Раніше, як судили вбивць, то за одну-дві особи, може з десяток, але ніколи не було такого, щоби хтось один був засуджений за сотні тисяч смертей. Чекаючи на вирок, Рудольф Гесс перебу­вав у польському місті Вадовіце. І уявіть собі, що багато священиків, які були на той час доступні, не хотіли його сповідати, вони були настільки переповнені болем і якимось згіршенням, що сповідати такого типа, кретина ніхто не погоджувався… Як це, невже Бог може мати милосердя до та­кого ката, то не може бути… Ні-ні-ні! Прав­доподібно, що сам Рудольф Гесс згадав, хто його може висповідати. На початку війни він випустив з табору о. Владислава Лона. Цей отець крадькома прийшов наві­дати своїх співбратів єзуїтів, які були ув’яз­нені, і був схоплений. Його чекала страта, але виявилося, що в о. Владислава Лона було німецьке походження і Рудольф Гесс його відпустив – махнув рукою, кажучи іди звідси.

Отця Владислава Лона знайшли. Не­ймовірно! Його знайшли в храмі Божого Милосердя на Лагевніках, саме звідти при­їхав о. Владислав й уділив Таїнство Божого Милосердя такому злочинцю. Коли Св. Ди­якон Стефан помирав, то молився за своїх ворогів і плодом мученицької смерті було навернення Ап. Павла. Коли мученицькою смертю помирав Максиміліан Марія Кольбе, то, ймовірно, що плодом його мученицької смерті, жертви було не тільки порятунок Францішка Ґайовнічка, можливо, навер­нення інших в’язнів, але передусім навер­нення і сповідь Рудольфа Гесса. Обидвом і Св. Максиміліану і Рудольфу Гессу було 47 років.

Ось що може любов Христова, яка живе в християнинові.

о. Роман Лаба

За матеріалами Інтернет-ресурсів