14 серпня Католицька Церква згадує у Св. Літургії Святого Максиміліана Марія Кольбе, францисканця, який загинув мученицькою смертю в Аушвіц, віддаючи своє життя за одного із в’язнів Францішка Ґайовнічка. Цей акт посвяти є настільки вражаючим, що більшість католиків асоціює святого Максиміліана саме з цим актом і мало що знає про інші сфери життя святого, якого без перебільшення можна назвати пророком.
Святий Максиміліан Кольбе народився в Здунській Волі біля Лодзі (Польща) в 1894 році в убогій родині, яка займалася ткацькою справою. За словами тітки Анни Куб’як, дім Максиміліана мав одну велику кімнату, в куті якої були ткацькі верстати, а в іншому – кухня. По середині стояв стіл, на якому було розп’яття та ікона Божої Матері Ченстоховської. Біля цієї ікони горіла лампадка, тут збиралася родина на спільну молитву. Матір майбутнього святого так описала його дитинство: «Був дуже жвавим, швидким і трохи шкідником. Але з усіх трьох дітей був нам, батькам, найбільш слухняним». На майбутнє вплинула подія, яку описала його мати в одному із листів до францисканців вже на початку війни: «У нас був таємний вівтар, куди він часто пробирався і молився. Я хвилювалася, чи часом він не хворий, тому запитала його: «Що з тобою?» Здригаючись від сліз та здивування, він розповів: «Коли мені моя мати сказала, що з тебе буде (ми знаємо, коли матері запитують так своїх синів), то я дуже просив Св. Богородицю підказати мені, що з мене буде. І тоді коли я був у храмі (мова про храм Св. Матея), я знову запитав Її. І тоді мені з’явилася Богородиця, яка тримала дві корони, одну білу, другу – червону. Вона подивилася на мене з любов’ю і запитала, чи хочу я ці корони. Біла означає, що я витриваю у чистоті, а червона – що буду мучеником. Я відповів, що хочу. Тоді Богородиця лагідно подивилася на мене і зникла».
Максиміліан вступає до францисканського ордену і в 1907 році розпочинає свою формацію у Львові. В 1912 році він продовжив навчання в Кракові, а потім – в Римі в Серафимській колегії. В 1914 році, коли розпочинається Перша світова війна, він склав вічні обіти. Був неймовірно талановитим, захистив дві докторські дисертації з філософії (1916 р.) в Григоріянському університеті, а в 1919 році – з теології на факультеті отців францисканців. Під час свого навчання Максиміліан дуже захоплювався (увага!) фізикою і в 1915 році в Патентному інституті представив креслення етероплану – апарату, який дозволить літати в космос. Це був проєкт міжпланетного космічного корабля на основі трьохчастинної індукційної ракети. Потім, з часом, виявилося, що креслення цього корабля було неймовірно схоже на Аполон-1. Бачимо, як випереджував свій час о. Максиміліан Кольбе. Неймовірно!
В 1918 році він був висвячений на пресвітера, в 1920 був наставником новіціяту францисканців у Львові. Під час навчання в Римі одна подія дуже сильно вплинула на молодого священика. В 1917 році масонські ложі святкували 200 років свого існування і організували таку ходу вулицями Риму, під час якої роздавали листівки на яких (увага!) Люцифер топтав Св. Архангела Михаїла (ми знаємо, що є навпаки). І на тих листівках був напис: «Сатана буде керувати у Ватикані, а папа буде його швейцарською гвардією». Думаю, що на молодого священика такі заяви справили неймовірне враження. Будучи під сильним враженням того, що відбувалося, молодий францисканець вирішив створити організацію, яка буде чинити духовний опір масонству. І так виникло «Лицарство Непорочної». Початкові слова уставу цього лицарства були такими: «Прагнути навернути грішників, єретиків, схизматиків, юдеїв і в першу чергу – масонів». Сьогодні, напевне б, Св. Максиміліана Кольбе осудили в прозелітизмі і відправили б у якусь далеку сільську парафію.
На початку «Лицарство Непорочної» було спільнотою із семи осіб, їхнім завданням було чинити духовний опір тогочасним небезпекам. Після повернення до Польщі Максиміліан заснував видавництво часопису «Лицар Непорочної». А в 1927 році у Тересіні під Варшавою заснував монастир Непокалянув, який за десятиліття став найбільшим католицьким монастирем у світі. В 1936 році там проживало 800 монахів. «Лицар Непорочної» спочатку виходив тиражем 700 тис. екземплярів, але з часом – дійшло до 750 тис., а в 1938 році (за рік до війни) – 1 млн екземплярів. В одному із випусків «Лицар Непорочної» о. Максиміліан Кольбе писав: «Кінотеатри, література і мистецтво значною мірою керовані невидимою рукою масонства. Замість того, щоб поширювати освіту, гарячково працюють згідно зі своєю резолюцією: «Ми переможемо Католицьку Церкву не інтелектуальним міркуванням, але розбещенням моралі». Вже тоді в 20х роках Максиміліан Кольбе говорив про таку небезпеку.
Від 1931 по 1935 рік о. Максиміліан Кольбе був на місії в Японії в місті Нагасакі. Так, саме в тому місті, яке буде потім відоме, але на жаль, не через о. Максиміліана Кольбе, а через атомний нуклеарний удар по цьому місту. Багато духовних радило о. Максиміліану, щоби монастир в Нагасакі будувати в католицькій дільниці Уракамі, недалеко від кафедрального собору Непорочного Зачаття. Але о. Максиміліан, не зважаючи на такі логічні поради, вирішив збудувати монастир на схилі гори, яка оточувала Нагасакі з другої сторони міста. Ніхто не міг зрозуміти, чому саме там, чому таке нелогічне рішення, але 14 років пізніше усі збагнули, чому. Збагнули, що це рішення було пророчим, бо гора зберегла монастир від вибухової хвилі під час скинення атомної бомби 9 серпня 1945 року.
Під час місій в Японії 1933 року прибуває до Польщі, щоби взяти участь у провінційній капітулі. І того року він навертає до католицької віри відомого японського дипломата Хіроюкі Каваї. Францисканець відвідав хворого дипломата, який був у важкому стані (туберкульоз), і після розмови з о. Максиміліаном він вирішив прийняти хрещення і прийняв ім’я Франциск. Оточення було під таким великим враженням від того, що відбувалося, що невдовзі хрещення приймає матір Каваї і його покоївка, а його дві доньки приступають до Першого Причастя. Подія викликала суспільний резонанс настільки, що польське масонство вирішило відреагувати і осміяти цю подію. В часописі «Польський вольномислитель» за 10 вересня 1933 року було написано, що непритомний посол Каваї прийняв Хрещення, а парафія за похорон отримала 5 тис. злотих. Ну звісно, парафія швидко надала протилежні докази і редактор цього «Вольномислителя» пані Марія Янковська обіцяла написати спростування і вибачення, а оскільки того не сталося, то в грудні 1934 р. суд засудив пані Янковську до шести місяців арешту і стягнення компенсації 500 злотих.
Після повернення до Польщі в 1936 р. Максиміліан наступного року будує (увага!) електростанцію, телеграф, а відтак в 1938 р. працює над організацією радіо, телебачення, кіностудії і летовища. Шок. Інколи здається, що ми, католики, трохи з острахом ставимось до різних винаходів. Натомість, вже в 40–х роках Максиміліан Кольбе працює над організацією радіо, телебачення, кіностудії (ну бо як впливати на масову культуру?) і летовища! Він розуміє, що вже не встигає всюди, тому йому потрібне летовище, ймовірніше, якийсь гелікоптер. Від 1937 року починає діяти радіо Непокалянув, яке покриває всю територію Речі Посполитої на той час.
В 1939 році під час Другої світової війни о. Максиміліан був арештований нацистами разом з 34 братами, 2 священиками і семінаристом. Були в кількох таборах і з останнього в урочистість Непорочної Діви Марії були звільнені. Був повторно арештований 17 лютого 1941, а 28 травня 1941 року вже ув’язнений в Аушвіц. Там він виконував таємне служіння священика, сповідав, таємно відправляв Св. Меси, говорив проповіді, потішав в’язнів.
29 липня 1941 р. під час загального шикування о. Максиміліан Марія Кольбе добровільно пішов на смерть замість іншого в’язня Францішка Ґайовнічка, який був у списку 10 в’язнів, призначених на страту, як покарання за одного втікача. Капітан есес був під таким враженням, що під час розмови перейшов на «Ви» з о. Максиміліаном. Запитав: «Чому Ви хочете це зробити?» Ну щоб ви розуміли, до цього часу він говорив: «Що хоче ця польська свиня?» Але коли почув, що він хоче зробити, то перейшов до нього на «Ви»: «Чому Ви б хотіли віддати своє життя?» О. Максиміліан відповів дуже просто: «Бо той (вказуючи на Францішка) має дружину і дітей. Св. Максиміліан своїм життям і актом такої жертовної любові показує, що це такий знак, який дають християни, і він може перемінювати навколо світ і навіть таких запеклих ворогів.
Свідком смерті Максиміліана був в’язень Бруно Борговець. Він описав це так: «Спочатку в’язні кричали з розпачу, зневажаючи Бога. Але пізніше під впливом отця Кольбе почали молитись і співати пісні до Пречистої Діви. Монах підбадьорював їх, сповідав і готував до смерті. Стоячи на колінах, він спокійно дивився доброзичливим поглядом на есесівців, які виконували вирок». Ця подія дуже нагадує Св. Стефана мученика, який дивився спокійно на своїх вбивць, бачив Христа – і так прийняв смерть. Максиміліан Марія Кольбе помер 14 серпня 1941 р. від уколу фенолу, який здійснив керівник медичної служби Ганс Бок.
Але найбільше чудо Максиміліана Марія Кольбе сталося вже після його смерті. У 1947 році після закінчення Другої світової війни від 11 по 29 березня у Варшаві тривав процес над Рудольфом Гессом, комендантом в концтаборі Аушвіц. Вперше судили когось, хто був відповідальний за сотні тисяч смертей. Раніше, як судили вбивць, то за одну-дві особи, може з десяток, але ніколи не було такого, щоби хтось один був засуджений за сотні тисяч смертей. Чекаючи на вирок, Рудольф Гесс перебував у польському місті Вадовіце. І уявіть собі, що багато священиків, які були на той час доступні, не хотіли його сповідати, вони були настільки переповнені болем і якимось згіршенням, що сповідати такого типа, кретина ніхто не погоджувався… Як це, невже Бог може мати милосердя до такого ката, то не може бути… Ні-ні-ні! Правдоподібно, що сам Рудольф Гесс згадав, хто його може висповідати. На початку війни він випустив з табору о. Владислава Лона. Цей отець крадькома прийшов навідати своїх співбратів єзуїтів, які були ув’язнені, і був схоплений. Його чекала страта, але виявилося, що в о. Владислава Лона було німецьке походження і Рудольф Гесс його відпустив – махнув рукою, кажучи іди звідси.
Отця Владислава Лона знайшли. Неймовірно! Його знайшли в храмі Божого Милосердя на Лагевніках, саме звідти приїхав о. Владислав й уділив Таїнство Божого Милосердя такому злочинцю. Коли Св. Диякон Стефан помирав, то молився за своїх ворогів і плодом мученицької смерті було навернення Ап. Павла. Коли мученицькою смертю помирав Максиміліан Марія Кольбе, то, ймовірно, що плодом його мученицької смерті, жертви було не тільки порятунок Францішка Ґайовнічка, можливо, навернення інших в’язнів, але передусім навернення і сповідь Рудольфа Гесса. Обидвом і Св. Максиміліану і Рудольфу Гессу було 47 років.
Ось що може любов Христова, яка живе в християнинові.
