Різні типи виховання

Слава Ісусу Христу! Будемо розважати про виховання. Є різні підходи до вихован­ня наших дітей, молодого покоління, різ­ний підхід батьків, вчителів, вихователів і самих дітей.

Христос сказав апостолам: «Ідіть на­вчайте всі народи». Питання виховання надзвичайно важливе і важке. Це дуже складна операція. Я можу порівняти вихо­вання до операції. Так, де має бути втру­чання, щоб видалити злоякісну пухлину, щоб весь організм людини міг нормально функціонувати. І кожен хворий по-різно­му сприймає ту операцію – хтось сприймає легко, хтось неспокійно, хтось падає в іс­терику, в знеохочення, лють, піднімається тиск і т. д.

Коли ми побачимо в дитині злі нахили, негатив: брехня, лицемірство, крадіжки, лінивство, гордість, зухвалість – то добра мама і тато, бабця чи дідусь мають заду­матись, бо це вже сигнал, що в душі тво­єї дитини - непорядок. Тут потрібна опе­рація, тут має бути праця над вихованням дитини. Так, можна закрити очі і потішити себе: переросте, стане старшою сама зро­зуміє, вона такою не буде. Переросте чи ні? Важко сказати.

В нинішніх часах щодо виховання маємо різні форми, школи, різноманітні підходи. Які ж то найважливіші форми виховання? Громадське виховання, естетичне, націо­нально-патріотичне виховання, фізичне, ну і сьогодні, в пост-модерну добу, гендер­не виховання, яке набирає таких сильних обертів по всьому світі. Спартанське вихо­вання, релігійне виховання, сімейне вихо­вання і так можна продовжувати… трудове, професійне виховання. Яке різноманіття тих способів виховання. Над деякими за­становимося.

В Україні – війна. Про спартанське ви­ховання. У 8 столітті до н. е. в одному із грецьких міст Спарті жило войовниче плем’я, там виховувались воїни. Спартанці на практиці мали дуже суворе виховання за допомогою неймовірно суворої дисци­пліни і системи покарання. Дисципліна і покарання. Якщо ти так не зробив, якщо ти не підкорився старшому – був покараний. Дітей привчали до різних випробувань, не раз штучно створених: холод, голод, спра­га і біль. Їх нещадно сікли, а кричати було великою ганьбою. Якщо ти мав покарання і кричав, то з тебе всі сміялися. Це була ганьба для тебе. Цілий рік вони спали під відкритим небом на підстилці з очерету. Була така реальність.

Маємо наших сусідів мадярів, десь з-за Уралу вони опинилися аж в центрі Європи. Якщо би той народ не був войовничий, не був дисциплінований, не був впорядкова­ний, він би зберігся як народ? Ніколи. Вони би розсіялися між слов’янськими й іншими племенами, і їх би не було. Але, власти­во, дисципліна, порядок, жертва, фізичне гартування, воно дало право вижити цьому народу.

Ми сьогодні, на жаль, живемо у тре­тій рік війни в Україні. Уявіть собі. Колись хлопчик, зараз юнак чи чоловік… Якщо хлопець був зацікавлений спортом, то хо­див на якісь спортивні секції, боротьбу… І ось такого хлопця, чоловіка беруть на вій­ну… А якщо він був мамин синочок, якщо ніколи не мав лопати в руках, а тут треба копати окопи… А він, артист, стає звичай­ним солдатом-вояком. Якщо хлопець не був підготовлений до того, то він там пла­че…, бо не дає собі ради. Тому є так багато нарікань.

Я був при війську 2 роки. Знаю, як то бути «духом», бо я служив на Мадярщині. Перейшов усі щаблі так званої ієрархії, так званої…і вийшов, нічого зі мною не стало­ся. Все було – і тривоги нічні… ну все, як у військових. Гарт, розумієте? Думаю, чого бракує нині українським воїнам (звичай­но, не всім), а бракує гарту. Наші чолові­ки… Багато з них мали ентузіазм, любов до Батьківщини, багато загинуло, але фізично здорових чоловіків – мало. А чи можливо за три місяці чи пів року на полігоні сфор­мувати воїна? То – смішно. То так само, як за пів року стати лікарем. Це неможливо.

Не буду торкатися більше цього пи­тання, бо це потребує дуже багато часу, уваги. І нинішнє виховання – занадто по­Слава Ісусу Христу! Будемо розважати про виховання. Є різні підходи до вихован­ня наших дітей, молодого покоління, різ­ний підхід батьків, вчителів, вихователів і самих дітей.

Христос сказав апостолам: «Ідіть на­вчайте всі народи». Питання виховання надзвичайно важливе і важке. Це дуже складна операція. Я можу порівняти вихо­вання до операції. Так, де має бути втру­чання, щоб видалити злоякісну пухлину, щоб весь організм людини міг нормально функціонувати. І кожен хворий по-різно­му сприймає ту операцію – хтось сприймає легко, хтось неспокійно, хтось падає в іс­терику, в знеохочення, лють, піднімається тиск і т. д.

Коли ми побачимо в дитині злі нахили, негатив: брехня, лицемірство, крадіжки, лінивство, гордість, зухвалість – то добра мама і тато, бабця чи дідусь мають заду­матись, бо це вже сигнал, що в душі тво­єї дитини - непорядок. Тут потрібна опе­рація, тут має бути праця над вихованням дитини. Так, можна закрити очі і потішити себе: переросте, стане старшою сама зро­зуміє, вона такою не буде. Переросте чи ні? Важко сказати.

В нинішніх часах щодо виховання маємо різні форми, школи, різноманітні підходи. Які ж то найважливіші форми виховання? Громадське виховання, естетичне, націо­нально-патріотичне виховання, фізичне, ну і сьогодні, в пост-модерну добу, гендер­не виховання, яке набирає таких сильних обертів по всьому світі. Спартанське вихо­вання, релігійне виховання, сімейне вихо­вання і так можна продовжувати… трудове, професійне виховання. Яке різноманіття тих способів виховання. Над деякими за­становимося.

В Україні – війна. Про спартанське ви­ховання. У 8 столітті до н. е. в одному із грецьких міст Спарті жило войовниче плем’я, там виховувались воїни. Спартанці на практиці мали дуже суворе виховання за допомогою неймовірно суворої дисци­пліни і системи покарання. Дисципліна і покарання. Якщо ти так не зробив, якщо ти не підкорився старшому – був покараний. Дітей привчали до різних випробувань, не раз штучно створених: холод, голод, спра­га і біль. Їх нещадно сікли, а кричати було великою ганьбою. Якщо ти мав покарання і кричав, то з тебе всі сміялися. Це була ганьба для тебе. Цілий рік вони спали під відкритим небом на підстилці з очерету. Була така реальність.

Маємо наших сусідів мадярів, десь з-за Уралу вони опинилися аж в центрі Європи. Якщо би той народ не був войовничий, не був дисциплінований, не був впорядкова­ний, він би зберігся як народ? Ніколи. Вони би розсіялися між слов’янськими й іншими племенами, і їх би не було. Але, власти­во, дисципліна, порядок, жертва, фізичне гартування, воно дало право вижити цьому народу.

Ми сьогодні, на жаль, живемо у тре­тій рік війни в Україні. Уявіть собі. Колись хлопчик, зараз юнак чи чоловік… Якщо хлопець був зацікавлений спортом, то хо­див на якісь спортивні секції, боротьбу… І ось такого хлопця, чоловіка беруть на вій­ну… А якщо він був мамин синочок, якщо ніколи не мав лопати в руках, а тут треба копати окопи… А він, артист, стає звичай­ним солдатом-вояком. Якщо хлопець не був підготовлений до того, то він там пла­че…, бо не дає собі ради. Тому є так багато нарікань.

Я був при війську 2 роки. Знаю, як то бути «духом», бо я служив на Мадярщині. Перейшов усі щаблі так званої ієрархії, так званої…і вийшов, нічого зі мною не стало­ся. Все було – і тривоги нічні… ну все, як у військових. Гарт, розумієте? Думаю, чого бракує нині українським воїнам (звичай­но, не всім), а бракує гарту. Наші чолові­ки… Багато з них мали ентузіазм, любов до Батьківщини, багато загинуло, але фізично здорових чоловіків – мало. А чи можливо за три місяці чи пів року на полігоні сфор­мувати воїна? То – смішно. То так само, як за пів року стати лікарем. Це неможливо.

Не буду торкатися більше цього пи­тання, бо це потребує дуже багато часу, уваги. І нинішнє виховання – занадто по­блажливе. Коли хлопця виховувати в силі духу, витривалості, мужності, відповідаль­ності за свою сім’ю, формувати силу волі, характеру майбутнього чоловіка, батька, захисника Батьківщини, то з нього виросте справжня опора. Таке було спартанське виховання, сильне виховання, виховання воїнів. Ми святкували 33 роки нашої не­залежності. Ворогові вдалося розслабити українську школу, вищі навчальні закла­ди і знищити українську армію. Йому це вдалося. І якщо би від 2014 року, коли була анексія Криму, АТО, наш уряд розу­мів і всіх чоловіків підготував до війни, то була б зовсім інша ситуація зараз. Не бе­руть сина до армії, ну то добре, відкупили від армії… То було масове явище, дивімося правді в очі… Ми не думали… Ми не думали навіть як народ, в нас не було того мислен­ня, що це наша земля, що я тут маю жити, мої сини мають її захищати, не було в нас того мислення. Думаю, що після війни ми будемо по-іншому ставитись до війська, до військових, до виховання.

Превентивне виховання з лат. «запо­біжне виховання». Це слово було мало вживане, а в нас майже ніколи. Проблема нашого суспільства впливає на школу. Я зростав у повноцінній сім’ї. В часі мого ди­тинства були бабця, дідусь, тато, мама, нас четверо дітей – повноцінна сім’я. Нинішнє суспільство надзвичайно змінилося. Баб­ця і дідусь можуть бути на заробітках або й тато і мама теж. Це вже – неповноцінна сім’я. Є сім’ї, які можуть своїм дітям дозво­лити розкішне життя: їхні діти мають гроші, приносять в школу мобільні телефони ос­танньої марки, дорогий одяг, у школі немає форми – такий балаган. Проблема суспіль­ства впливає на школу і тому ми бачимо дуже мало учнів, які цікавляться наукою, діти не хочуть вчитися, тобто «процвітає» падіння інтересу до навчання. Ще інші пе­реконані, що навчання взагалі зайве. Ті, що гарно вчилися, зараз заледве зводять кінці з кінцями, а ті, що байдикували, ста­ли бізнесменами…. Хтось із малоосвідче­них отримав готовий бізнес від батьків… а хтось став на дорогу рекету, гроші йому самі летять в кишеню… Такий підхід непра­вильний. Звичайно, є діти, які важко вихо­вуються, їхня кількість зростає з року в рік.

То чим є оте превентивне виховання? Це система підготовчих та профілактичних дій педагогів спрямованих на запобігання формування в учнів негативних звичок, рис характеру, проявам соціальної пове­дінки, запобігання розвитку аморальності поведінки. Тобто, українська школа сьо­годні має велике завдання, наприклад, біля школи (зараз гральні автомати закри­ті) були гральні автомати і діти на перерві масово йшли або навіть пропускали школу і йшли туди, де були гральні автомати. Біля школи є ринок чи магазин, і школярі йдуть часто деколи гуртом і крадуть продукти: той купляє, а інший краде. Біля шкіл, на­приклад, реалізують навіть і наркотики… Превентивне виховання: вчителі бачать, що в їхній школі велика небезпека і вони не закривають очі на неї, то її можна по­передити, викорінити… А якщо порушник є сином великого боса, бізнесмена, то ви­творює, що схоче… Так, вчителька звер­нула йому увагу, вони дратують вчитель­ку до кінця. Нерви вчительки здали, вона може підвищити голос, а вони в тому часі знімають відео, показуючи батькам, роз­повсюджують в інтернеті. Хоча тому можна було б запобігти. Якби всі вчителі були од­нієї думки і сказали, того робити не можна, звернулися до батьків, така ситуація: ваш син поводить себе так, несправедливо… Оце дуже важливо. Чи дійсно, дорогі брат­тя і сестри, у світі така велика проблема з вихованням дітей?

Міжнародний проєкт європейського опитування учнів щодо вживання алкого­лю і інших наркотичних речовин здійсню­ється за підтримки Європейського центру моніторингу наркотиків з 1995 р. Тобто, той центр вивчає стан молодого поколін­ня в 45-тьох європейських країнах. Таке опитування проводиться кожних чотири роки. Останнє опитування було в 2019 р. і наша країна (тоді ще не було війни), теж проводить такі опитування. Прошу уяви­ти: UKRINFO повідомляє дуже страшну, жахливу статистику. Український інсти­тут соціального дослідження ім. Ярослава Яременка дає таку невтішну статистику: «Серед підлітків від 14 до 17 років 18% підлітків мали досвід вживання будь-яких наркотиків, 18,3% – дівчата, мали досвід вживання наркотичних речовин протягом тижня, хлопці – 16,6%». Це було опиту­вання в сільських та міських школах. Усіх респондентів, яких опитували, було 8509 осіб – 4109 хлопців, та 4401 дівчина від 14–17 років.

Батьки хочуть бачити у своїх дітях і онуках те, що вони хочуть бачити. Вони не хочуть бачити іншого боку. І коли тій дитині у підлітковому віці ще можна допо­могти, можна вилікувати ту хворобу, мож­на зупинити ракову клітину, щоб вона не розвивалась і не впускала коренів по всьо­му тілу, ми не хочемо їй допомагати. І це дуже страшно, дорогі браття і сестри. Дуже страшно! Самозакоханість – це сьогодні найбільший, направду, гріх. Реальність го­ворить нам про щось інше, але ми не хо­чемо жити у реальному світі. Ми хочемо радше жити у віртуальному, тільки те, що я бачу. І тому таке виховання в нинішній день є протиріччям із тим вихованням, яке було колись.

Я вам вже розказував: мій дідусь був у Німеччині 4 роки, він трохи знав розмов­ну мову, і коли його діти бачили здалеку, то кричали: «Слава Ісус Христу!» Чомусь, не знаю чому, чоловіки завжди ходили в шапках, навіть літом, може від сонця хова­ли голову…. Коли діти не віталися Божим словом, то дідусь знімав шапку і давав по вухах, питав, чий він син, такий невихо­ваний. Як зустрічав когось із родичів, то казав: «Знаєте що, я бачив вашу дитину і вона не сказала Божого слова». Батьки дякували, що сказав. Прийшли додому і почали навчати. Батьки, сім’я по-іншому сприймали, коли отримували якусь нега­тивну інформацію про своїх дітей. Тоді не було так у відповідь: «Ой, яка ваша спра­ва, чого він має до вас вітатися, що він вас знає… ви зупинили мою дитину, яке ви мали право». Самі знаєте…інший підхід і не кращий підхід. Такі речі колись сприй­малися нормально. Як була родина пияків або злодіїв, або таких, які роками не спо­відались, священник оминав ту хату, поки вони не покаялись і не навернулися. А нині не було би до кого йти із йорданською во­дою. Такі були загальні засади виховання. Батьки нормально сприймали, коли їм ска­зали щось негативне про їхню дитину. Ще й дякували!

Випадок: я часто спілкуюсь з вчителя­ми. Говорить мені вчителька початкових класів: «Прошу отця, мама прийшла за ди­тиною. Дитина весь час бешкетує, пору­шує дисципліну, б’ється… Нікого в класі не було. Залишились я, мама і дитина. Кажу делікатно, дуже спокійно: «Ваша дитина поводила себе сьогодні дуже недобре». Мама вчительку вислухала, звертається до дитини і питає, чи це правда, що вчитель­ка сказала про тебе. Дитина каже: «Ні». Мама: «Вибачте, вчителько, але я вірю моїй дитині, то ви недолюблюєте мою дитину і наговорюєте на неї». Авторитет вчителя пі­дірваний. Але я вірю, бо вчителька дійсно богобоязлива. Каже: «Отче, я не знала, що маю робити, я просто замовчала і зрозумі­ла, що цій мамі не можна нічого говорити». Батьки, виховання – це «хірургічне» втру­чання, будьте лікарями своїх дітей, лікаря­ми душі. Ти прожила життя, і якщо бачиш, що твоя дитина часто чинить зло (брехня чи втеча з уроків, крадіжка чи без дозволу брання грошей, чи пропадають речі в сім’ї) – це дуже тривожний сигнал. Старайся знайти підхід, пояснити. Намагаймося ра­зом, дорогі мої, допомагати одні одним, бо це дуже важливо. Не реагуйте так драма­тично: «Ой, вчителька мені сказала, вона мене так принизила, вона принизила мою дитину, ой-ой-ой». Зупинися! Не реагуй так! Спокійно! Не критикуй відразу вчите­ля, священника, вихователя, розберися. Маєш протилежну думку, з’ясуй, щоб дити­на не знала, спокійно поговори, чому вчи­телька так сказала, може вчителька, яка працює – педагог, і це її професія, і бачить реально твою дитину, може вона не хоче принизити твою дитину, але допомогти їй вилікувати ту рану, яку має твоя дитина.

о. Василь Ковпак, СБССЙ