Слава Ісусу Христу! Будемо розважати про виховання. Є різні підходи до виховання наших дітей, молодого покоління, різний підхід батьків, вчителів, вихователів і самих дітей.
Христос сказав апостолам: «Ідіть навчайте всі народи». Питання виховання надзвичайно важливе і важке. Це дуже складна операція. Я можу порівняти виховання до операції. Так, де має бути втручання, щоб видалити злоякісну пухлину, щоб весь організм людини міг нормально функціонувати. І кожен хворий по-різному сприймає ту операцію – хтось сприймає легко, хтось неспокійно, хтось падає в істерику, в знеохочення, лють, піднімається тиск і т. д.
Коли ми побачимо в дитині злі нахили, негатив: брехня, лицемірство, крадіжки, лінивство, гордість, зухвалість – то добра мама і тато, бабця чи дідусь мають задуматись, бо це вже сигнал, що в душі твоєї дитини - непорядок. Тут потрібна операція, тут має бути праця над вихованням дитини. Так, можна закрити очі і потішити себе: переросте, стане старшою сама зрозуміє, вона такою не буде. Переросте чи ні? Важко сказати.
В нинішніх часах щодо виховання маємо різні форми, школи, різноманітні підходи. Які ж то найважливіші форми виховання? Громадське виховання, естетичне, національно-патріотичне виховання, фізичне, ну і сьогодні, в пост-модерну добу, гендерне виховання, яке набирає таких сильних обертів по всьому світі. Спартанське виховання, релігійне виховання, сімейне виховання і так можна продовжувати… трудове, професійне виховання. Яке різноманіття тих способів виховання. Над деякими застановимося.
В Україні – війна. Про спартанське виховання. У 8 столітті до н. е. в одному із грецьких міст Спарті жило войовниче плем’я, там виховувались воїни. Спартанці на практиці мали дуже суворе виховання за допомогою неймовірно суворої дисципліни і системи покарання. Дисципліна і покарання. Якщо ти так не зробив, якщо ти не підкорився старшому – був покараний. Дітей привчали до різних випробувань, не раз штучно створених: холод, голод, спрага і біль. Їх нещадно сікли, а кричати було великою ганьбою. Якщо ти мав покарання і кричав, то з тебе всі сміялися. Це була ганьба для тебе. Цілий рік вони спали під відкритим небом на підстилці з очерету. Була така реальність.
Маємо наших сусідів мадярів, десь з-за Уралу вони опинилися аж в центрі Європи. Якщо би той народ не був войовничий, не був дисциплінований, не був впорядкований, він би зберігся як народ? Ніколи. Вони би розсіялися між слов’янськими й іншими племенами, і їх би не було. Але, властиво, дисципліна, порядок, жертва, фізичне гартування, воно дало право вижити цьому народу.
Ми сьогодні, на жаль, живемо у третій рік війни в Україні. Уявіть собі. Колись хлопчик, зараз юнак чи чоловік… Якщо хлопець був зацікавлений спортом, то ходив на якісь спортивні секції, боротьбу… І ось такого хлопця, чоловіка беруть на війну… А якщо він був мамин синочок, якщо ніколи не мав лопати в руках, а тут треба копати окопи… А він, артист, стає звичайним солдатом-вояком. Якщо хлопець не був підготовлений до того, то він там плаче…, бо не дає собі ради. Тому є так багато нарікань.
Я був при війську 2 роки. Знаю, як то бути «духом», бо я служив на Мадярщині. Перейшов усі щаблі так званої ієрархії, так званої…і вийшов, нічого зі мною не сталося. Все було – і тривоги нічні… ну все, як у військових. Гарт, розумієте? Думаю, чого бракує нині українським воїнам (звичайно, не всім), а бракує гарту. Наші чоловіки… Багато з них мали ентузіазм, любов до Батьківщини, багато загинуло, але фізично здорових чоловіків – мало. А чи можливо за три місяці чи пів року на полігоні сформувати воїна? То – смішно. То так само, як за пів року стати лікарем. Це неможливо.
Не буду торкатися більше цього питання, бо це потребує дуже багато часу, уваги. І нинішнє виховання – занадто поСлава Ісусу Христу! Будемо розважати про виховання. Є різні підходи до виховання наших дітей, молодого покоління, різний підхід батьків, вчителів, вихователів і самих дітей.
Христос сказав апостолам: «Ідіть навчайте всі народи». Питання виховання надзвичайно важливе і важке. Це дуже складна операція. Я можу порівняти виховання до операції. Так, де має бути втручання, щоб видалити злоякісну пухлину, щоб весь організм людини міг нормально функціонувати. І кожен хворий по-різному сприймає ту операцію – хтось сприймає легко, хтось неспокійно, хтось падає в істерику, в знеохочення, лють, піднімається тиск і т. д.
Коли ми побачимо в дитині злі нахили, негатив: брехня, лицемірство, крадіжки, лінивство, гордість, зухвалість – то добра мама і тато, бабця чи дідусь мають задуматись, бо це вже сигнал, що в душі твоєї дитини - непорядок. Тут потрібна операція, тут має бути праця над вихованням дитини. Так, можна закрити очі і потішити себе: переросте, стане старшою сама зрозуміє, вона такою не буде. Переросте чи ні? Важко сказати.
В нинішніх часах щодо виховання маємо різні форми, школи, різноманітні підходи. Які ж то найважливіші форми виховання? Громадське виховання, естетичне, національно-патріотичне виховання, фізичне, ну і сьогодні, в пост-модерну добу, гендерне виховання, яке набирає таких сильних обертів по всьому світі. Спартанське виховання, релігійне виховання, сімейне виховання і так можна продовжувати… трудове, професійне виховання. Яке різноманіття тих способів виховання. Над деякими застановимося.
В Україні – війна. Про спартанське виховання. У 8 столітті до н. е. в одному із грецьких міст Спарті жило войовниче плем’я, там виховувались воїни. Спартанці на практиці мали дуже суворе виховання за допомогою неймовірно суворої дисципліни і системи покарання. Дисципліна і покарання. Якщо ти так не зробив, якщо ти не підкорився старшому – був покараний. Дітей привчали до різних випробувань, не раз штучно створених: холод, голод, спрага і біль. Їх нещадно сікли, а кричати було великою ганьбою. Якщо ти мав покарання і кричав, то з тебе всі сміялися. Це була ганьба для тебе. Цілий рік вони спали під відкритим небом на підстилці з очерету. Була така реальність.
Маємо наших сусідів мадярів, десь з-за Уралу вони опинилися аж в центрі Європи. Якщо би той народ не був войовничий, не був дисциплінований, не був впорядкований, він би зберігся як народ? Ніколи. Вони би розсіялися між слов’янськими й іншими племенами, і їх би не було. Але, властиво, дисципліна, порядок, жертва, фізичне гартування, воно дало право вижити цьому народу.
Ми сьогодні, на жаль, живемо у третій рік війни в Україні. Уявіть собі. Колись хлопчик, зараз юнак чи чоловік… Якщо хлопець був зацікавлений спортом, то ходив на якісь спортивні секції, боротьбу… І ось такого хлопця, чоловіка беруть на війну… А якщо він був мамин синочок, якщо ніколи не мав лопати в руках, а тут треба копати окопи… А він, артист, стає звичайним солдатом-вояком. Якщо хлопець не був підготовлений до того, то він там плаче…, бо не дає собі ради. Тому є так багато нарікань.
Я був при війську 2 роки. Знаю, як то бути «духом», бо я служив на Мадярщині. Перейшов усі щаблі так званої ієрархії, так званої…і вийшов, нічого зі мною не сталося. Все було – і тривоги нічні… ну все, як у військових. Гарт, розумієте? Думаю, чого бракує нині українським воїнам (звичайно, не всім), а бракує гарту. Наші чоловіки… Багато з них мали ентузіазм, любов до Батьківщини, багато загинуло, але фізично здорових чоловіків – мало. А чи можливо за три місяці чи пів року на полігоні сформувати воїна? То – смішно. То так само, як за пів року стати лікарем. Це неможливо.
Не буду торкатися більше цього питання, бо це потребує дуже багато часу, уваги. І нинішнє виховання – занадто поблажливе. Коли хлопця виховувати в силі духу, витривалості, мужності, відповідальності за свою сім’ю, формувати силу волі, характеру майбутнього чоловіка, батька, захисника Батьківщини, то з нього виросте справжня опора. Таке було спартанське виховання, сильне виховання, виховання воїнів. Ми святкували 33 роки нашої незалежності. Ворогові вдалося розслабити українську школу, вищі навчальні заклади і знищити українську армію. Йому це вдалося. І якщо би від 2014 року, коли була анексія Криму, АТО, наш уряд розумів і всіх чоловіків підготував до війни, то була б зовсім інша ситуація зараз. Не беруть сина до армії, ну то добре, відкупили від армії… То було масове явище, дивімося правді в очі… Ми не думали… Ми не думали навіть як народ, в нас не було того мислення, що це наша земля, що я тут маю жити, мої сини мають її захищати, не було в нас того мислення. Думаю, що після війни ми будемо по-іншому ставитись до війська, до військових, до виховання.
Превентивне виховання з лат. «запобіжне виховання». Це слово було мало вживане, а в нас майже ніколи. Проблема нашого суспільства впливає на школу. Я зростав у повноцінній сім’ї. В часі мого дитинства були бабця, дідусь, тато, мама, нас четверо дітей – повноцінна сім’я. Нинішнє суспільство надзвичайно змінилося. Бабця і дідусь можуть бути на заробітках або й тато і мама теж. Це вже – неповноцінна сім’я. Є сім’ї, які можуть своїм дітям дозволити розкішне життя: їхні діти мають гроші, приносять в школу мобільні телефони останньої марки, дорогий одяг, у школі немає форми – такий балаган. Проблема суспільства впливає на школу і тому ми бачимо дуже мало учнів, які цікавляться наукою, діти не хочуть вчитися, тобто «процвітає» падіння інтересу до навчання. Ще інші переконані, що навчання взагалі зайве. Ті, що гарно вчилися, зараз заледве зводять кінці з кінцями, а ті, що байдикували, стали бізнесменами…. Хтось із малоосвідчених отримав готовий бізнес від батьків… а хтось став на дорогу рекету, гроші йому самі летять в кишеню… Такий підхід неправильний. Звичайно, є діти, які важко виховуються, їхня кількість зростає з року в рік.
То чим є оте превентивне виховання? Це система підготовчих та профілактичних дій педагогів спрямованих на запобігання формування в учнів негативних звичок, рис характеру, проявам соціальної поведінки, запобігання розвитку аморальності поведінки. Тобто, українська школа сьогодні має велике завдання, наприклад, біля школи (зараз гральні автомати закриті) були гральні автомати і діти на перерві масово йшли або навіть пропускали школу і йшли туди, де були гральні автомати. Біля школи є ринок чи магазин, і школярі йдуть часто деколи гуртом і крадуть продукти: той купляє, а інший краде. Біля шкіл, наприклад, реалізують навіть і наркотики… Превентивне виховання: вчителі бачать, що в їхній школі велика небезпека і вони не закривають очі на неї, то її можна попередити, викорінити… А якщо порушник є сином великого боса, бізнесмена, то витворює, що схоче… Так, вчителька звернула йому увагу, вони дратують вчительку до кінця. Нерви вчительки здали, вона може підвищити голос, а вони в тому часі знімають відео, показуючи батькам, розповсюджують в інтернеті. Хоча тому можна було б запобігти. Якби всі вчителі були однієї думки і сказали, того робити не можна, звернулися до батьків, така ситуація: ваш син поводить себе так, несправедливо… Оце дуже важливо. Чи дійсно, дорогі браття і сестри, у світі така велика проблема з вихованням дітей?
Міжнародний проєкт європейського опитування учнів щодо вживання алкоголю і інших наркотичних речовин здійснюється за підтримки Європейського центру моніторингу наркотиків з 1995 р. Тобто, той центр вивчає стан молодого покоління в 45-тьох європейських країнах. Таке опитування проводиться кожних чотири роки. Останнє опитування було в 2019 р. і наша країна (тоді ще не було війни), теж проводить такі опитування. Прошу уявити: UKRINFO повідомляє дуже страшну, жахливу статистику. Український інститут соціального дослідження ім. Ярослава Яременка дає таку невтішну статистику: «Серед підлітків від 14 до 17 років 18% підлітків мали досвід вживання будь-яких наркотиків, 18,3% – дівчата, мали досвід вживання наркотичних речовин протягом тижня, хлопці – 16,6%». Це було опитування в сільських та міських школах. Усіх респондентів, яких опитували, було 8509 осіб – 4109 хлопців, та 4401 дівчина від 14–17 років.
Батьки хочуть бачити у своїх дітях і онуках те, що вони хочуть бачити. Вони не хочуть бачити іншого боку. І коли тій дитині у підлітковому віці ще можна допомогти, можна вилікувати ту хворобу, можна зупинити ракову клітину, щоб вона не розвивалась і не впускала коренів по всьому тілу, ми не хочемо їй допомагати. І це дуже страшно, дорогі браття і сестри. Дуже страшно! Самозакоханість – це сьогодні найбільший, направду, гріх. Реальність говорить нам про щось інше, але ми не хочемо жити у реальному світі. Ми хочемо радше жити у віртуальному, тільки те, що я бачу. І тому таке виховання в нинішній день є протиріччям із тим вихованням, яке було колись.
Я вам вже розказував: мій дідусь був у Німеччині 4 роки, він трохи знав розмовну мову, і коли його діти бачили здалеку, то кричали: «Слава Ісус Христу!» Чомусь, не знаю чому, чоловіки завжди ходили в шапках, навіть літом, може від сонця ховали голову…. Коли діти не віталися Божим словом, то дідусь знімав шапку і давав по вухах, питав, чий він син, такий невихований. Як зустрічав когось із родичів, то казав: «Знаєте що, я бачив вашу дитину і вона не сказала Божого слова». Батьки дякували, що сказав. Прийшли додому і почали навчати. Батьки, сім’я по-іншому сприймали, коли отримували якусь негативну інформацію про своїх дітей. Тоді не було так у відповідь: «Ой, яка ваша справа, чого він має до вас вітатися, що він вас знає… ви зупинили мою дитину, яке ви мали право». Самі знаєте…інший підхід і не кращий підхід. Такі речі колись сприймалися нормально. Як була родина пияків або злодіїв, або таких, які роками не сповідались, священник оминав ту хату, поки вони не покаялись і не навернулися. А нині не було би до кого йти із йорданською водою. Такі були загальні засади виховання. Батьки нормально сприймали, коли їм сказали щось негативне про їхню дитину. Ще й дякували!
Випадок: я часто спілкуюсь з вчителями. Говорить мені вчителька початкових класів: «Прошу отця, мама прийшла за дитиною. Дитина весь час бешкетує, порушує дисципліну, б’ється… Нікого в класі не було. Залишились я, мама і дитина. Кажу делікатно, дуже спокійно: «Ваша дитина поводила себе сьогодні дуже недобре». Мама вчительку вислухала, звертається до дитини і питає, чи це правда, що вчителька сказала про тебе. Дитина каже: «Ні». Мама: «Вибачте, вчителько, але я вірю моїй дитині, то ви недолюблюєте мою дитину і наговорюєте на неї». Авторитет вчителя підірваний. Але я вірю, бо вчителька дійсно богобоязлива. Каже: «Отче, я не знала, що маю робити, я просто замовчала і зрозуміла, що цій мамі не можна нічого говорити». Батьки, виховання – це «хірургічне» втручання, будьте лікарями своїх дітей, лікарями душі. Ти прожила життя, і якщо бачиш, що твоя дитина часто чинить зло (брехня чи втеча з уроків, крадіжка чи без дозволу брання грошей, чи пропадають речі в сім’ї) – це дуже тривожний сигнал. Старайся знайти підхід, пояснити. Намагаймося разом, дорогі мої, допомагати одні одним, бо це дуже важливо. Не реагуйте так драматично: «Ой, вчителька мені сказала, вона мене так принизила, вона принизила мою дитину, ой-ой-ой». Зупинися! Не реагуй так! Спокійно! Не критикуй відразу вчителя, священника, вихователя, розберися. Маєш протилежну думку, з’ясуй, щоб дитина не знала, спокійно поговори, чому вчителька так сказала, може вчителька, яка працює – педагог, і це її професія, і бачить реально твою дитину, може вона не хоче принизити твою дитину, але допомогти їй вилікувати ту рану, яку має твоя дитина.