Папа Франциск обрав для Ювілею 2025 року гасло «Паломники надії»
Християнська надія – це очікування з повним упованням усіх тих благ, які нам обіцяв Ісус Христос, якщо ми сповнимо Божу волю.
Надія є світлом, що освітлює наше життєве паломництво, вказуючи при цьому на братів і сестер, які супроводжують нас на цьому шляху. Це не самотня, а спільна подорож до остаточної мети – Небесного Царства.
Розважмо про чесноту надії. Надія, з одного боку, є певною тугою за обіцяним, бажанням обіцяного, очікуванням на нього, а, з другого – переконанням, що Бог дотримає слова і виконає обітницю.
У нагороду за виконання Божої волі Ісус Христос обіцяв нам вічне щастя і засоби, потрібні для його осягнення: Божу ласку, дочасні добра, прощення гріхів, допомогу в потребах і вислухання наших молитов (І Йо. 2, 25; 14, 2, 14; 19, 23 І Тм. 2, 4; Мт. 6, 25–32).
Ісус Христос навчив нас молитви «Отче наш». У цій молитві просимо вічного щастя, ласки, потрібної для його досягнення, дочасних благ для підтримання життя, відпущення гріхів, допомоги в потребі; тобто тут перераховано все те, чого ми можемо надіятися від Бога.
Християнська надія випливає з віри, бо надіємося на обіцяне Богом у переконанні, що Бог – найвірніший, всемогутній і наймилосердніший і що Ісус Христос Своєю смертю заслужив ці добра для нас. «Держімо непохитне визнання надії, – бо той, хто обіцяв, вірний» (Євр. 10, 23). «Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього?» (Рм. 8, 32).
Ми лише тоді можемо надіятися на обіцяне Ісусом Христом, коли дотримуємося Божих заповідей, чи, принаймні, щиро жаліємо, переступивши їх.
«Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на Небі» (Мт. 7, 21). Надія без чесноти є зухвалістю (св. Бернард). Марна надія на Господа, коли не маєш за собою добрих справ. Ісус Христос каже: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все решту вам докладеться» (Мат. 6, 33).
Ми слуги Бога. Ми виконуємо Його волю, а Він дбає про наші потреби і дає нам заплату. «Усяку журбу вашу покладіть на Нього, бо Він піклується про вас» (І Пт. 5, 7). Проте ми теж повинні старатися про ті блага. Не слід чекати від Бога чуда. До осягнення чогось, треба докласти і своїх рук. Працюй – і Бог тобі допоможе.
Християнська надія мусить поєднуватися зі страхом перед гріхом
«Працюйте над спасінням вашим в острасі та трепеті...» (Фил. 2, 12). Ніхто не може бути впевненим, що належить до вибраних. Християнин повинен жити у постійному страсі, бо ніколи не може бути певним, що встоїть перед спокусою. Недовір’я самому собі є опорою надії (св. Августин). Надія веде нас уперед, страх робить нас обережними.
Християнська надія є Божим даром, ми можемо спромогтися на неї, лише отримавши освячуючу ласку.
Надія виєднує великі користі
Хто надіється на Бога, той тішиться Його особливою опікою.
«Ті, які звіряються на Господа, подібні до гори Сіон» (Пс. 124, 1).
Хто надіється на Бога, той може всього досягнути (Мар. 11, 23). Людина отримує стільки, на скільки надіється (св. Іван від Христа).
Того, хто надіється на Бога, Бог обдаровує надзвичайною силою духа; така людина стає безстрашною, витривалою і незламною.
Хто надіється на Бога, той не дбає про ласку сильних світу цього, ані про людську думку, як не дбав про це Св. Павло (І Кор. 4, 3).
Надія на Бога спонукає до добрих справ і чеснот. Надія веде нас до спасіння.
Протилежність християнської надії
Ніколи не надійтеся на власні сили чи на сили ближніх, чи на дочасні речі більше, ніж на Бога. «Ліпше до Господа прибігти, ніж покладатися на людину» (Пс. 117, 8).
Ніколи не треба впадати в розпуку і думати, що Бог, можливо, не простить нам гріхів або не допоможе в нещасті. Перед тим, як вчинити гріх, лякайся справедливості, а, вчинивши гріх, май надію на милосердя Бога (св. Григорій Великий).
У найбільших нещастях допомога Бога є найближча.
Хто сумнівається в Божому милосерді, той зневажає Бога так само, якщо б сумнівався в існуванні Бога (св. Августин).
Ніколи не слід надмірно надіятися на Боже милосердя, тобто постійно грішити з думкою, що милосердний Бог нікого не осудить. Не можна тільки боятися Бога без надії, але не можна і надіятися без страху. Нерозумним є той, хто пам’ятає лише про милосердя, але забуває про Божу справедливість.
Ніколи не слід спокушати Бога, тобто наражати себе на небезпеку в надмірній надії на Божу допомогу. На Божу допомогу можемо надіятись лише тоді, коли робимо те, чого Бог вимагає від нас. Того ж, хто не дбає про волю Бога і діє легкодушно, Бог покине.
Щоб людина спаслася, у її душі повинні поєднатися віра, надія і любов.
«Той, у кого Мої заповіді, і хто їх береже, той Мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і Я того полюблю і йому об’явлю себе» (Йо. 14, 21). Небесний Отець з увагою та любовʼю спостерігає за паломництвом Своїх дітей і відкриває перед ними Сина – Дорогу, Правду і Життя для цілого людства.
Святі Двері
Святі Двері є одним з найважливіших знаків Ювілею. Відкриття Святішим Отцем Святих Дверей Базиліки Святого Петра становить офіційний початок Ювілейного Року. У давнину Святі Двері вперше були відкриті, імовірно, у Базиліці Святого Івана на Латерані, яка є Катедральним собором єпископа Риму.
Численні паломники можуть пройти через Святі Двері також в інших римських базиліках, які мають такий статус. До них належать: Базиліка Святого Івана на Латерані, Базиліка Санта Марія Маджоре та Базиліка Святого Павла за мурами. У Святій Землі Святі Двері будуть відкриті у Базиліці Гробу Господнього в Єрусалимі, Різдва у Вифлеємі та Благовіщення в Назареті. В інших церковних територіальних одиницях такими місцями названі катедральні храми та інші священні місця, визначені ієрархами.
Вірні, які здійснять побожне паломництво до визначеного ювілейного місця, де візьмуть набожну участь у Євхаристійному Богослужінні, в Літургії Слова, в Літургії годин, у молитві Хресної дороги, у молитві Марійської вервиці, в молитві Акафісту чи в покаянному Богослужінні, що завершується індивідуальними сповідями, зможуть набути ювілейний відпуст, наданий Святішим Отцем.
Проходячи через Святі Двері, паломник запрошений пригадати слова Євангелія від Івана: «Я – Двері. Хто ввійде через Мене – спасеться. Він увійде, вийде – і знайде пасовисько!» (Йо. 10, 9).
Цей жест символізує рішення особи наслідувати Христа – Доброго Пастиря, і довіритися Йому. Святі Двері вводять паломника до храму, Дому Господнього і нашого дому, тому завжди відкриті для кожного, хто прагне до нього увійти. Для християнської спільноти храм не лише сакральний простір, але, насамперед, місце спілкування з Богом та ближніми на шляху до спасіння.
