Пізнай силу Кармелітанського Параману

16 липня минає 770 років від дня об’явлення Матері Божої св. Симеону Стоку, коли Вона пода­ла йому і цілому людському роду Кармелітанський Параман (інша назва Скапулярій). Хочемо в цю круглу дату висвітлити і нагадати про великі привілеї цього Парама­ну, а одночасно й милості Пречи­стої Діви Марії. А милості, які Вона зобов’язалася дати тим, які носи­тимуть Кармелітанський Параман, надзвичайно великі, їх в інший спосіб дуже тяжко здобути. Виді­лимо дві найголовніші ласки, які Марія обіцяла дати своїм дітям, які носять Її Параман. Вони найбільше мають нас спонукати прийняти на себе Кармелітанський Параман і його побожно до кінця життя носи­ти. Ось слова обітниці самої Бого­родиці:

   1. Хто помре, приодягнений Параманом, буде захоронений від вогню вічного;

   2. Я – їхня Мати, у першу субо­ту після їхньої смерті вивільню їх з чистилища й заберу до Неба.

   Немає в Католицькій Церкві на­божества чи якоїсь іншої духовної практики, щоб вже за життя мати запевнення захоронення від пе­кельного вічного прокляття і швид­кого звільнення з чистилища (душа віддана Марії через побожне но­сіння Кармелітанського Параману може найдовше бути в чистилищі – один тиждень). Ці привілеї обіця­ні Матір’ю Божою, Вона сама стає гарантом цих обітниць, тому ніхто не повинен допускати навіть кра­плі сумніву, що Вона не дотримає слова і не вділить нам цих ласк.

   Люди сьогодні дуже байдужі до свого вічного спасіння і серед проблем життя не дбають про най­основніше у житті – спасіння своєї душі, осягнення неба. Вони забу­вають, що якщо вони не осягнуть його, то попадуть у пекло. У ньо­го потрапляє дуже багато душ, до нього йдуть всі, хто вмирає бодай в одному тяжкому не розкаяно­му грісі, без сповіді. А ще є гріш­ні прив’язаності, з якими людина зжилася і не зауважує їх, вважає їх нормою або недосконалістю, або чимось легким, але у Бога вони можуть мати тяжку причину, щоб не взяти душі до Себе і відкинути її навіки. Один автор наводить та­кий приклад. Одна благочестива жінка молилася за душу померлої знайомої молодої пані, яка пару днів тому відійшла до вічності. На превелике її здивування, вона їй з’явилася і повідомила, щоб та не молилася за неї, бо знаходиться у вічному вогні. Жінка, що молилася, не могла повірити, адже вона хо­дила регулярно до церкви, викону­вала заповіді Божі, на що проклята сказала: «Хоч я ходила до церкви, але я надзвичайно дбала про пусту «показуху», любила, щоб на мене люди звертали увагу, не зберігала належно скромності, за те мене Бог відкинув навіки. Ох, коли б жінки знали, як Бог високо цінує чесноту скромності, вони б такі легковажні не були».

Святі тремтіли і не знали, чи вони нагороди чи кари заслугову­ють, а ми маємо бути такі байдужі до того, що Мати Божа сама запев­няє вже тут на землі. Обіцяє, що не дозволить, щоб хтось із її дітей, що носили Кармелітанський Пара­ман, загинув? Направду, це темна духовна сліпота. Але задумаймося над цим великим привілеєм Пара­ману, і забезпечмо собі щасливу вічність через нього. Без сумніву, що ношення Параману має бути побожним і з виконанням належ­них обов’язків, в іншому випадку за зле грішне життя і Параман мене не врятує від пекла; не можна мати надмірної надії на Боже милосердя: грішити і думати, що Параман мене врятує – це думки самого диявола.

Другий великий привілей Кармелітанського Параману: він мені скоротить чистилище, яке може тривати сотні років і бути до кінця світу. Діва Марія обіцяє ско­рочення щонайбільше до тижня, до 7 днів, або я можу бути в ньо­му тільки три чи навіть один день, коли відійду до вічності у п’ятни­цю. Пречиста Діва сходить у кожну суботу до чистилища і всіх, кого знаходить з Параманом, звільняє з цього чистилищного вогню, хоч би яке він мав присуджене тяжке і довге покарання. Вона все може виблагати у Свого Сина. Дехто скаже, навіщо Параман, мені рід­ні допоможуть. Нехай же ніхто не надіється, що після його смерті дуже поможуть у чистилищі (якщо ми там ще будемо) наші діти, ону­ки чи знайомі, бо в переважаючій більшості мало хто ревно пам’ятає і старається помогти тим, хто ві­дійшов до вічності або роблять це в недостатній мірі, через що душа приречена на забуття і терпіння очищаючого вогню на довгі деся­тиліття, а може і сотні літ. Одна Служба Божа на землі за жит­тя вислухана за прощення гріхів має більшу вартість потім, ніж 10 Служб Божих, вислуханих іншими після нашої смерті. А розваж, що таке терпіння вогню 1 хвилини на землі, які то адські муки тут може мати людина? Яка то мука відчути земний вогонь 10 секунд? У чисти­лищі цей вогонь в 100 разів силь­ніший, а душаі терпить не 1 хв, а години, дні, роки, сотні літ! Хіба не варто тепер задуматися і прийняти Параман, мати тут набожність і лю­бов до Параманної Матері Божої, щоб Вона тебе врятувала від та­кого горя і муки? Хто розважливий і мудрий, скаже «так», і вчинить все, щоб отримати такі милості Пречистої Діви Марії.

   У 770 ювілей подання людям Кармелітанського Параману поста­раємося в кожному випуску нашої газети друкувати матеріал щодо Параману: історію, ласки, обов’яз­ки, чуда Св. Параману, аби чим­більше людей його оцінили, при­йняли, побожно його носили та от­римували особливу опіку Марії вже тут на землі, а особливо у вічності.

Історія Кармелітанського Параману

   У Палестині над берегом Се­редземного моря височіє красива гора Кармель. Її місцерозташуван­ня і буйна рослинність подивляє серце і підносить розум до Бога. Вона стоїть між Середземним мо­рем і рівниною Гіздреєль (Есдра­лон), сягає висоти 552 м над рів­нем моря.

   Від найдавніших часів, як зга­дує Святе Письмо Старого Завіту, велику кількість печер цієї гори за­селяли пустельники і пророки, які віддавалися там молитві і розва­жанням. Книга Царів оповідає про побут пророка Ілії на горі Кармель. Він разом з іншими пророками – Осією і Єремією – боролися з практикою складання жертв по­ганським божкам в ізраїльському народі. Особливо драматичні події відбувалися за часів пророка Ілії в ІХ ст. до народження Христа. З практикуванням культу божка Ва­ала, до якого заохочували самі із­раїльські царі, Ізраїль занурився у повний політеїзм, багатобожжя, зрікаючись віри в одного Бога. Тому легко зрозуміти реакцію про­рока Ілії, одного з останніх, який зберіг віру в правдивого Бога. Він зібрав народ на горі Кармель і став картати його за зраду, якої той допустився: «Докіль кульгатиме­те на обидва боки? Коли Господь є Бог, ходіть за ним; коли ж це Ваал – ходіть за ним» (І Цар. 18, 21). Ілія мав владу від Бога, якою закрив небо, і дощ не падав три і півроку, щоб народ навернувся до правдивого Бога. Була велика по­суха. Ілія заступився за народ до Господа Бога, благаючи про дощ, тоді «маленька хмарка, в долоню завбільшки, встає з моря… і вмить потемніло небо від хмари і від тучі, і линув потужний дощ» (І Цар. 18, 44–45), що зволожив висохлу зем­лю.

   У малій хмарці, яка піднімала­ся, мовби випливаючи з моря, Свя­ті Отці бачили постать Найсвятішої Діви Марії. Цією хмаркою Господь дає нам зрозуміти, що Слово Боже (Ісус) укрите в лоні Діви Марії так, як вода в хмарі. Непорочна і повна ласк, наче хмарка, росою благода­тей зросила зів’ялу землю, даючи їй Спасителя. Єрусалимський Па­тріарх Йоан ХLIV (44), який ста­ранно і достовірно зібрав відомості про Кармель, говорить, що Господь Бог об’явив тоді св. пророкові Ілії, що майбутня Мати Месії мала наро­дитися без жодної гріховної плями. Подібно, як морська вода є тяжка і гірка, а хмарка, що з неї підно­ситься, легка й не має гіркоти, так і Марія вийшла з людської природи, заплямованої первородним гріхом, без тягаря і гріховної плями – Чи­ста і Непорочна.

   Св. Методій, мученик і єпи­скоп Тира, каже, що св. пророк Ілія розпізнав і передбачив у хмарі Кармелю Чистоту Найсвятішої Діви і постановив собі Її наслідувати. Св. Ілія, св. Єлисей та інші свя­ті пустинники Кармелю першими з усіх людей постановили жити в дівстві аж до смерті, щоб насліду­вати майбутню Матір Спасителя. Так Пресвята Діва ще за 900 літ до Свого народження була об’явлена світові як взір Чистоти, поклавши початок Кармелітанському Чину і всім іншим Чинам.

   В латинському Офіціумі Пара­манної Матері Божої, затвердже­ному Святішим Отцем св. Урбаном VІІІ, читаємо, що учні св. Ілії, при­готовані св. Йоаном Хрестителем на прихід Месії, першими після Зі­слання Святого Духа прийняли на­уку Св. Євангелія і першими поча­ли почитати Найсвятішу Діву Ма­рію. Побожне передання говорить, що Пречиста Діва з Божим Дитят­ком часто відвідувала пустельни­ків, які жили на горі Кармель, і там з плином часу на честь Непорочної Матері була збудована перша ка­пличка.

Дуже скоро переслідування з боку сарацинів (людей мусуль­манської віри) почали непокоїти побожних пустельників, які муси­ли змінити життя пустельників на півпустельницьке, живучи разом по монастирях. Але й тут не поща­дили їх сарацини: напавши на гору Кармель в той час, коли хор спі­вав на честь Найсвятішої Діви Марії «Радуйся, Царице», вирізали всіх, хто там був.

Незважаючи на переслідуван­ня, ревні сини Марії, прив’язані до місця, освяченого перебуванням Пречистої Діви, не хотіли залиша­ти колиски свого Чину і тільки за наказом Генерального Настоятеля полишили Святу Землю й подалися на Захід, ревно поширюючи славу Матері Божої.

В Європі Чин зустрівся з вели­кими внутрішніми й зовнішніми не­безпеками. Люди не знали такого Чину і таких монахів, почали осте­рігатися їх, не даючи їм притулку та навіть проганяючи геть. Це дуже боляче позначилося на всьому Чи­нові, бо над ним нависла загроза зникнення. Тоді вже шостим Ге­неральним настоятелам Чину був св. Симон Сток (народився 1164 р., був вихідцем з відомої в Англії сім’ї). У 12 років він пішов у ліс і в цілковитій строгості провадив там покутниче життя старих саміт­ників. Його житлом був порожній стовбур старого дуба. Харчував­ся травами і корінням рослин, за питво йому служила вода з джере­ла з-під обриву, а єдиним заняттям була молитва. Так він прожив 20 років, аж ось двоє благородних ан­глійців, які повернулися зі Святої Землі, привезли з собою кількох віруючих із гори Кармель. Симон, глибоко вражений їх любов’ю до Небесної Цариці, приєднався до них. Через 6 років він був проголо­шений настоятелем свого Ордену.

Споглядаючи безвихідне ста­новище, Генеральний настоятель Кармелітанського Чину св. Симон Сток, великий почитатель Марії, прагнув тому зарадити і звернув­ся до Неї з благанням у щиросерд­ній молитві, повний надії на поміч Найсвятішої Матері. Він розповів Їй про переслідування, які терпить його Орден, про велику небезпе­ку, якої він не в стані відвернути. Зі сльозами благав Матір Божу не залишати його Чин, який Вона лю­бить, як свою дитину, в небезпе­ці та дати йому який-небудь знак Своєї Материнської опіки й допо­моги.

   Тоді Пресвята Діва Марія, як добра і чуйна Мати, об’явилася йому 16 липня 1251 р. поблизу Ай­лесфорда (Вінчестера) в оточенні Ангелів, тримаючи в руці Св. Пара­ман, сказала: «Прийми, дорогий сину, цей Параман, як знак осо­бливої прихильності, яку я ви­просила від Господа для тебе й для дітей Кармелю: хто помре, маючи на собі цей Параман, не зазнає вічного вогню, бо він – знамено спасіння, охорона в небезпеках і запорука особли­вішої Моєї опіки». Від того часу монахи-кармеліти носять Параман, а їх слідами, на думку Папи, пішли святі, навіть королі і князі. Св. Лю­довік, його мати Бланка з Кастилії і вся французька королівська сім’я були одними з перших, хто при­йняв цю святу одежу.

   Після цього Чин кармелітів швидко почав поширюватися в Європі. Якщо до 1251 р. вони з трудом перебували, окрім Святої Землі, тільки на Сицилії (1242), в Англії (1242) та в південній Франції (1245), то після об’явлення Матері Божої і завдяки Її опіці, за віднос­но короткий час кармеліти поши­рилися по всій Європі: Рим (1256), Франція (північна – 1265), Німеч­чина (1265), Ломбардія (1271), Аквітанія (1282), Іспанія (1297), Ірландія (1297).

   У 1316 р. Мати Божа об’явила­ся кардиналові Якову Дузе, який невдозі після цього став Папою Йоаном ХХІІ, обіцяючи щедрі ла­ски та спасіння членам Кармелі­танського Чину, які будуть вірно дотримуватися монаших обітів, і членам братства, які зберігатимуть святу чистоту (кожен відповідно до свого стану) та будуть молитися за Святу Католицьку Церкву. Вона також поручила йому підтвердити привілеї Св. Параману. Наприкін­ці обіцяла всім, хто буде побожно носити Кармелітанський Параман, надзвичайну ласку, відому під наз­вою «суботнього привілею»: «Я – їх Мати, у першу суботу після їхньої смерті вивільню їх з чистилища й заберу до Неба». Папа Йоан ХХІІ оголосив про ці ласки християн­ському світу 3 березня 1322 року своєю відомою буллою «Sacratis­simo uti culmine». Це підтверджу­вали пізніше неодноразово також його наступники.

   Папи Римські сприяли поши­ренню Св. Параману. Так, отець Бальзипер згадує у своєму послан­ні про 32 Пап, які наділили Брат­ство Св. Параману відпустами. А два декрети Святої Конгрегації від 20 червня 1609 р. і від 12 червня 1628 р. визнали життя св. Симона Стока і його видіння достовірними. Тому різні закиди, що Св. Параман − це вигадка одного фанатика, який нібито щось бачив, або вигад­ка якоїсь побожної бабці чи проста вигадана легенда, є просто непри­пустимими − це зневага не тільки Матері Божої, а й самої Церкви, яка докладно дослідила і підтвер­дила правдивість об’явлення і Св. Параману.

   Свято Матері Божої з гори Кармель кармеліти відзначали від ХІV ст. Папа Венедикт ХІІІ (†1730) затвердив його для всієї Церкви.

Чудо Кармелітанського Параману

Ласка Святого Параману

Англійський тижневик «The Universe» на своїх сторінках 11 лютого 1927 р. подав розповідь про таку подію: «Дорожне так­сі на великій швидкості їхало че­рез міст у Нью-Йорку, аж раптом машина втратила керованість і, вдарившись сильно об огорожу мосту, була викинута з нього і впала з 15-метрової висоти. Лікар і протестантський пастор з’явили­ся майже одразу з допомогою. Як тільки вийняли водія з розбитого авта, з-під одягу в нього, розстеб­нутого на грудях, показався св. Кармелітанський Параман; по цьо­му знаку зрозуміли, що нещасний був католиком. Найсвятіша Діва чувала над своєю дитиною. Пере­мігши своє протестантське упере­дження, пастор зараз же подався за католицьким священиком. Вско­чив у перше зустрічне авто, привіз скоро на місце випадку о. Йосифа Хамелрійка, який уділив помираю­чому останні Святі Тайни. При це­ремонії був присутній незліченний тлум цікавих, які збіглися на вістку про нещастя і з найбільшим ушану­ванням, стишені, приглядалися до святих обрядів».

о. Андрій Коваль, СБССЙ