16 липня минає 770 років від дня об’явлення Матері Божої св. Симеону Стоку, коли Вона подала йому і цілому людському роду Кармелітанський Параман (інша назва Скапулярій). Хочемо в цю круглу дату висвітлити і нагадати про великі привілеї цього Параману, а одночасно й милості Пречистої Діви Марії. А милості, які Вона зобов’язалася дати тим, які носитимуть Кармелітанський Параман, надзвичайно великі, їх в інший спосіб дуже тяжко здобути. Виділимо дві найголовніші ласки, які Марія обіцяла дати своїм дітям, які носять Її Параман. Вони найбільше мають нас спонукати прийняти на себе Кармелітанський Параман і його побожно до кінця життя носити. Ось слова обітниці самої Богородиці:
1. Хто помре, приодягнений Параманом, буде захоронений від вогню вічного;
2. Я – їхня Мати, у першу суботу після їхньої смерті вивільню їх з чистилища й заберу до Неба.
Немає в Католицькій Церкві набожества чи якоїсь іншої духовної практики, щоб вже за життя мати запевнення захоронення від пекельного вічного прокляття і швидкого звільнення з чистилища (душа віддана Марії через побожне носіння Кармелітанського Параману може найдовше бути в чистилищі – один тиждень). Ці привілеї обіцяні Матір’ю Божою, Вона сама стає гарантом цих обітниць, тому ніхто не повинен допускати навіть краплі сумніву, що Вона не дотримає слова і не вділить нам цих ласк.
Люди сьогодні дуже байдужі до свого вічного спасіння і серед проблем життя не дбають про найосновніше у житті – спасіння своєї душі, осягнення неба. Вони забувають, що якщо вони не осягнуть його, то попадуть у пекло. У нього потрапляє дуже багато душ, до нього йдуть всі, хто вмирає бодай в одному тяжкому не розкаяному грісі, без сповіді. А ще є грішні прив’язаності, з якими людина зжилася і не зауважує їх, вважає їх нормою або недосконалістю, або чимось легким, але у Бога вони можуть мати тяжку причину, щоб не взяти душі до Себе і відкинути її навіки. Один автор наводить такий приклад. Одна благочестива жінка молилася за душу померлої знайомої молодої пані, яка пару днів тому відійшла до вічності. На превелике її здивування, вона їй з’явилася і повідомила, щоб та не молилася за неї, бо знаходиться у вічному вогні. Жінка, що молилася, не могла повірити, адже вона ходила регулярно до церкви, виконувала заповіді Божі, на що проклята сказала: «Хоч я ходила до церкви, але я надзвичайно дбала про пусту «показуху», любила, щоб на мене люди звертали увагу, не зберігала належно скромності, за те мене Бог відкинув навіки. Ох, коли б жінки знали, як Бог високо цінує чесноту скромності, вони б такі легковажні не були».
Святі тремтіли і не знали, чи вони нагороди чи кари заслуговують, а ми маємо бути такі байдужі до того, що Мати Божа сама запевняє вже тут на землі. Обіцяє, що не дозволить, щоб хтось із її дітей, що носили Кармелітанський Параман, загинув? Направду, це темна духовна сліпота. Але задумаймося над цим великим привілеєм Параману, і забезпечмо собі щасливу вічність через нього. Без сумніву, що ношення Параману має бути побожним і з виконанням належних обов’язків, в іншому випадку за зле грішне життя і Параман мене не врятує від пекла; не можна мати надмірної надії на Боже милосердя: грішити і думати, що Параман мене врятує – це думки самого диявола.
Другий великий привілей Кармелітанського Параману: він мені скоротить чистилище, яке може тривати сотні років і бути до кінця світу. Діва Марія обіцяє скорочення щонайбільше до тижня, до 7 днів, або я можу бути в ньому тільки три чи навіть один день, коли відійду до вічності у п’ятницю. Пречиста Діва сходить у кожну суботу до чистилища і всіх, кого знаходить з Параманом, звільняє з цього чистилищного вогню, хоч би яке він мав присуджене тяжке і довге покарання. Вона все може виблагати у Свого Сина. Дехто скаже, навіщо Параман, мені рідні допоможуть. Нехай же ніхто не надіється, що після його смерті дуже поможуть у чистилищі (якщо ми там ще будемо) наші діти, онуки чи знайомі, бо в переважаючій більшості мало хто ревно пам’ятає і старається помогти тим, хто відійшов до вічності або роблять це в недостатній мірі, через що душа приречена на забуття і терпіння очищаючого вогню на довгі десятиліття, а може і сотні літ. Одна Служба Божа на землі за життя вислухана за прощення гріхів має більшу вартість потім, ніж 10 Служб Божих, вислуханих іншими після нашої смерті. А розваж, що таке терпіння вогню 1 хвилини на землі, які то адські муки тут може мати людина? Яка то мука відчути земний вогонь 10 секунд? У чистилищі цей вогонь в 100 разів сильніший, а душаі терпить не 1 хв, а години, дні, роки, сотні літ! Хіба не варто тепер задуматися і прийняти Параман, мати тут набожність і любов до Параманної Матері Божої, щоб Вона тебе врятувала від такого горя і муки? Хто розважливий і мудрий, скаже «так», і вчинить все, щоб отримати такі милості Пречистої Діви Марії.
У 770 ювілей подання людям Кармелітанського Параману постараємося в кожному випуску нашої газети друкувати матеріал щодо Параману: історію, ласки, обов’язки, чуда Св. Параману, аби чимбільше людей його оцінили, прийняли, побожно його носили та отримували особливу опіку Марії вже тут на землі, а особливо у вічності.
Історія Кармелітанського Параману
У Палестині над берегом Середземного моря височіє красива гора Кармель. Її місцерозташування і буйна рослинність подивляє серце і підносить розум до Бога. Вона стоїть між Середземним морем і рівниною Гіздреєль (Есдралон), сягає висоти 552 м над рівнем моря.
Від найдавніших часів, як згадує Святе Письмо Старого Завіту, велику кількість печер цієї гори заселяли пустельники і пророки, які віддавалися там молитві і розважанням. Книга Царів оповідає про побут пророка Ілії на горі Кармель. Він разом з іншими пророками – Осією і Єремією – боролися з практикою складання жертв поганським божкам в ізраїльському народі. Особливо драматичні події відбувалися за часів пророка Ілії в ІХ ст. до народження Христа. З практикуванням культу божка Ваала, до якого заохочували самі ізраїльські царі, Ізраїль занурився у повний політеїзм, багатобожжя, зрікаючись віри в одного Бога. Тому легко зрозуміти реакцію пророка Ілії, одного з останніх, який зберіг віру в правдивого Бога. Він зібрав народ на горі Кармель і став картати його за зраду, якої той допустився: «Докіль кульгатимете на обидва боки? Коли Господь є Бог, ходіть за ним; коли ж це Ваал – ходіть за ним» (І Цар. 18, 21). Ілія мав владу від Бога, якою закрив небо, і дощ не падав три і півроку, щоб народ навернувся до правдивого Бога. Була велика посуха. Ілія заступився за народ до Господа Бога, благаючи про дощ, тоді «маленька хмарка, в долоню завбільшки, встає з моря… і вмить потемніло небо від хмари і від тучі, і линув потужний дощ» (І Цар. 18, 44–45), що зволожив висохлу землю.
У малій хмарці, яка піднімалася, мовби випливаючи з моря, Святі Отці бачили постать Найсвятішої Діви Марії. Цією хмаркою Господь дає нам зрозуміти, що Слово Боже (Ісус) укрите в лоні Діви Марії так, як вода в хмарі. Непорочна і повна ласк, наче хмарка, росою благодатей зросила зів’ялу землю, даючи їй Спасителя. Єрусалимський Патріарх Йоан ХLIV (44), який старанно і достовірно зібрав відомості про Кармель, говорить, що Господь Бог об’явив тоді св. пророкові Ілії, що майбутня Мати Месії мала народитися без жодної гріховної плями. Подібно, як морська вода є тяжка і гірка, а хмарка, що з неї підноситься, легка й не має гіркоти, так і Марія вийшла з людської природи, заплямованої первородним гріхом, без тягаря і гріховної плями – Чиста і Непорочна.
Св. Методій, мученик і єпископ Тира, каже, що св. пророк Ілія розпізнав і передбачив у хмарі Кармелю Чистоту Найсвятішої Діви і постановив собі Її наслідувати. Св. Ілія, св. Єлисей та інші святі пустинники Кармелю першими з усіх людей постановили жити в дівстві аж до смерті, щоб наслідувати майбутню Матір Спасителя. Так Пресвята Діва ще за 900 літ до Свого народження була об’явлена світові як взір Чистоти, поклавши початок Кармелітанському Чину і всім іншим Чинам.
В латинському Офіціумі Параманної Матері Божої, затвердженому Святішим Отцем св. Урбаном VІІІ, читаємо, що учні св. Ілії, приготовані св. Йоаном Хрестителем на прихід Месії, першими після Зіслання Святого Духа прийняли науку Св. Євангелія і першими почали почитати Найсвятішу Діву Марію. Побожне передання говорить, що Пречиста Діва з Божим Дитятком часто відвідувала пустельників, які жили на горі Кармель, і там з плином часу на честь Непорочної Матері була збудована перша капличка.
Дуже скоро переслідування з боку сарацинів (людей мусульманської віри) почали непокоїти побожних пустельників, які мусили змінити життя пустельників на півпустельницьке, живучи разом по монастирях. Але й тут не пощадили їх сарацини: напавши на гору Кармель в той час, коли хор співав на честь Найсвятішої Діви Марії «Радуйся, Царице», вирізали всіх, хто там був.
Незважаючи на переслідування, ревні сини Марії, прив’язані до місця, освяченого перебуванням Пречистої Діви, не хотіли залишати колиски свого Чину і тільки за наказом Генерального Настоятеля полишили Святу Землю й подалися на Захід, ревно поширюючи славу Матері Божої.
В Європі Чин зустрівся з великими внутрішніми й зовнішніми небезпеками. Люди не знали такого Чину і таких монахів, почали остерігатися їх, не даючи їм притулку та навіть проганяючи геть. Це дуже боляче позначилося на всьому Чинові, бо над ним нависла загроза зникнення. Тоді вже шостим Генеральним настоятелам Чину був св. Симон Сток (народився 1164 р., був вихідцем з відомої в Англії сім’ї). У 12 років він пішов у ліс і в цілковитій строгості провадив там покутниче життя старих самітників. Його житлом був порожній стовбур старого дуба. Харчувався травами і корінням рослин, за питво йому служила вода з джерела з-під обриву, а єдиним заняттям була молитва. Так він прожив 20 років, аж ось двоє благородних англійців, які повернулися зі Святої Землі, привезли з собою кількох віруючих із гори Кармель. Симон, глибоко вражений їх любов’ю до Небесної Цариці, приєднався до них. Через 6 років він був проголошений настоятелем свого Ордену.
Споглядаючи безвихідне становище, Генеральний настоятель Кармелітанського Чину св. Симон Сток, великий почитатель Марії, прагнув тому зарадити і звернувся до Неї з благанням у щиросердній молитві, повний надії на поміч Найсвятішої Матері. Він розповів Їй про переслідування, які терпить його Орден, про велику небезпеку, якої він не в стані відвернути. Зі сльозами благав Матір Божу не залишати його Чин, який Вона любить, як свою дитину, в небезпеці та дати йому який-небудь знак Своєї Материнської опіки й допомоги.
Тоді Пресвята Діва Марія, як добра і чуйна Мати, об’явилася йому 16 липня 1251 р. поблизу Айлесфорда (Вінчестера) в оточенні Ангелів, тримаючи в руці Св. Параман, сказала: «Прийми, дорогий сину, цей Параман, як знак особливої прихильності, яку я випросила від Господа для тебе й для дітей Кармелю: хто помре, маючи на собі цей Параман, не зазнає вічного вогню, бо він – знамено спасіння, охорона в небезпеках і запорука особливішої Моєї опіки». Від того часу монахи-кармеліти носять Параман, а їх слідами, на думку Папи, пішли святі, навіть королі і князі. Св. Людовік, його мати Бланка з Кастилії і вся французька королівська сім’я були одними з перших, хто прийняв цю святу одежу.
Після цього Чин кармелітів швидко почав поширюватися в Європі. Якщо до 1251 р. вони з трудом перебували, окрім Святої Землі, тільки на Сицилії (1242), в Англії (1242) та в південній Франції (1245), то після об’явлення Матері Божої і завдяки Її опіці, за відносно короткий час кармеліти поширилися по всій Європі: Рим (1256), Франція (північна – 1265), Німеччина (1265), Ломбардія (1271), Аквітанія (1282), Іспанія (1297), Ірландія (1297).
У 1316 р. Мати Божа об’явилася кардиналові Якову Дузе, який невдозі після цього став Папою Йоаном ХХІІ, обіцяючи щедрі ласки та спасіння членам Кармелітанського Чину, які будуть вірно дотримуватися монаших обітів, і членам братства, які зберігатимуть святу чистоту (кожен відповідно до свого стану) та будуть молитися за Святу Католицьку Церкву. Вона також поручила йому підтвердити привілеї Св. Параману. Наприкінці обіцяла всім, хто буде побожно носити Кармелітанський Параман, надзвичайну ласку, відому під назвою «суботнього привілею»: «Я – їх Мати, у першу суботу після їхньої смерті вивільню їх з чистилища й заберу до Неба». Папа Йоан ХХІІ оголосив про ці ласки християнському світу 3 березня 1322 року своєю відомою буллою «Sacratissimo uti culmine». Це підтверджували пізніше неодноразово також його наступники.
Папи Римські сприяли поширенню Св. Параману. Так, отець Бальзипер згадує у своєму посланні про 32 Пап, які наділили Братство Св. Параману відпустами. А два декрети Святої Конгрегації від 20 червня 1609 р. і від 12 червня 1628 р. визнали життя св. Симона Стока і його видіння достовірними. Тому різні закиди, що Св. Параман − це вигадка одного фанатика, який нібито щось бачив, або вигадка якоїсь побожної бабці чи проста вигадана легенда, є просто неприпустимими − це зневага не тільки Матері Божої, а й самої Церкви, яка докладно дослідила і підтвердила правдивість об’явлення і Св. Параману.
Свято Матері Божої з гори Кармель кармеліти відзначали від ХІV ст. Папа Венедикт ХІІІ (†1730) затвердив його для всієї Церкви.
Чудо Кармелітанського Параману
Ласка Святого Параману
Англійський тижневик «The Universe» на своїх сторінках 11 лютого 1927 р. подав розповідь про таку подію: «Дорожне таксі на великій швидкості їхало через міст у Нью-Йорку, аж раптом машина втратила керованість і, вдарившись сильно об огорожу мосту, була викинута з нього і впала з 15-метрової висоти. Лікар і протестантський пастор з’явилися майже одразу з допомогою. Як тільки вийняли водія з розбитого авта, з-під одягу в нього, розстебнутого на грудях, показався св. Кармелітанський Параман; по цьому знаку зрозуміли, що нещасний був католиком. Найсвятіша Діва чувала над своєю дитиною. Перемігши своє протестантське упередження, пастор зараз же подався за католицьким священиком. Вскочив у перше зустрічне авто, привіз скоро на місце випадку о. Йосифа Хамелрійка, який уділив помираючому останні Святі Тайни. При церемонії був присутній незліченний тлум цікавих, які збіглися на вістку про нещастя і з найбільшим ушануванням, стишені, приглядалися до святих обрядів».
