Дорогі читачі нашого часопису, пропонуємо вам справжню перлину серед творів святого Альфонса Лігуорі, бо вона подібна радше на одну з натхненних книг Святого Письма, ніж на витвір людського розуму. Сам святий Учитель Церкви часто перечитував її. Навіть коли уже в старечі роки у нього дуже послабився зір, старець-праведник просив, щоб інші читали її для нього, і це було великою потіхою серед численних прикрощів та багатьох недуг у житті св. Альфонса, який старанно дотримувався усіх засад, які описав у цій «золотій книжечці», і ревно намагався прищепити їх іншим. У нього постійно на устах були ці слова: «святі стопи стали святими тому, що завжди годилися з Божою волею».
І. ГОДИТИСЯ З БОЖОЮ ВОЛЕЮ – ЦЕ НАЙБІЛЬША ЧЕСНОТА
Святим і досконалим є той, хто правдиво любить Господа Бога, гідного безмежної любові: «А над усе будьте в любові, що є зв’язок досконалості» (Кол. 3, 14). А правдиво любить Бога той, хто єднає свою волю з Божою волею, бо, як каже святий Діонісій Ареопагіт, головний плід любові – це злука тих сердець, що любляться так, що одне хоче того, чого хоче друге. Отже, чим більше людина єднається з Божою волею, тим більшу має любов до Бога. Правда, що Господеві подобаються умертвлення, покути, розважання, Причастя, діла милосердя щодо ближнього. Але тільки тоді, коли згідні з Його волею. Інакше Господь не лише не приймає їх, а й гидує ними та карає за них. Якби в господаря були два наймити: один працює цілісінький день без відпочинку, але все робить за своїм бажанням; другий, хоч і не завдає собі стільки труду, та в усьому слухає свого господаря. Кого з них більше любитиме той господар? Очевидно, що другого, а не першого. Так само це стосується і нас. Чи ж наші вчинки можуть йти на славу Божу, якщо ми їх чинимо без Божого вподобання? «Господь не жадає від нас жертв», – каже Божий пророк до Савла. Чого Він очікує він нас? Послуху Його наказам! «Хіба ж Господеві більше до вподоби всепалення та жертви, аніж послух Господньому слову? Бунт – це гріх чарівництва, сваволя – злочин ідолопоклонства» (1 Сам. 15, 22). Інакше кажучи, людина, яка йде за власною волею, а не за волею Божою, допускається певного роду ідолопоклонства, бо замість шанувати Божу волю, вона шанує свою власну.
Найбільше прославити Господа Бога у цьому житті ми можемо лише виконанням Його святої волі. Саме цього вчить нас своїм прикладом наш божественний Спаситель. Він прийшов на землю, щоб трудитися на славу свого Небесного Отця. І ось як – за словами святого Павла – Він промовляє до свого предвічного Отця: «Ти не схотів ні жертв, ані приносу, а приготував єси тіло мені. Тоді я сказав: Ось іду, ... щоб учинити твою волю, Боже» (Євр. 10, 5). «Тобі не сподобалися жертви, принесені людьми. Ти хочеш, щоб я жертвував Тобі це тіло, що ти мені дав. Так, я готовий виконати твою волю»... Часто Спаситель говорить, що прийшов на землю чинити не свою волю, а волю свого Отця: «Бо зійшов Я з Неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, хто мене послав» (Ів. 6, 38). Ісус хотів, щоб світ пізнав, яку любов Він має до свого Отця, щоб світ бачив, як Він кориться Його волі, навіть тоді, коли та воля домагається від Нього пожертвувати себе за спасіння людей. Христос сказав це дуже виразно, коли йшов назустріч ворогам, які мали повести Його на смерть: «Але щоб світ знав, що Я Отця люблю, і так, як Отець мені заповідав, Я чиню. Уставайте ж, ідімо звідси» (Ів. 14, 31). Іншим разом Він заповів, що вважатиме своїм братом того, хто буде сповняти Божу волю: «Бо хто чинить волю мого Отця, ... той мій брат...» (Мт. 12, 50).
Святі мали тільки одну-єдину мету у своєму житті – чинити Божу волю, бо були переконані, що саме в цьому й полягає повна досконалість душі. Блаженний Генрик Сузо говорив: «Бог не вимагає від нас надзвичайної освіченості, але хоче, щоби ми у всьому підкорились Його святій волі». А свята Тереза про це висловлювалася так: «у молитві-розважанні треба старатися насамперед погодити свою волю з волею Бога, маючи непохитне переконання, що саме у цьому полягає найвища досконалість. Чим більше будемо практикувати цю чесноту, тим щедріші дари одержимо від Господа і будемо робити більші поступи в духовному житті».
Одного дня блаженна Стефанія Сончіно, домініканка, мала видіння: Господь Бог дав їй на кілька хвилин побачити Небо, де помітила багато людей, яких знала ще колись на землі, вони були поставлені у небесні ряди Серафимів. Водночас їй було об’явлено, що ці душі осягнули такий високий ступінь слави тому, що за життя цілковито єднали свою волю з волею Бога. Блаженний Генрик Сузо часто говорив: «Я волів би бути найнужденнішим земним хробаком з Божої волі, ніж небесним Серафимом зі своєї власної».
Ми, що живемо тут на землі, повинні вчитися у Божих вибранців у Небі, як маємо любити Бога. А їхня чиста і досконала любов до Господа полягає у цілковитій злуці власної волі з Його волею. Якщо б Серафими дізналися, що Бог хоче, щоб вони цілу вічність збирали пісок на морському побережжі або пололи бур’ян на городах, вони радо і з найбільшою приємністю виконували б цю працю. Навіть якщо Бог об’явив би їм, що хоче бачити їх у пекельному вогні, вони б відразу кинулися в огненну прірву, щоб згодитися з Його святою волею. Тому й Ісус Христос вчить нас просити в молитві ласки виконувати Божу волю на землі так, як святі творять її в Небі: «Нехай буде воля Твоя, як на Небі, так і на землі» (Мт. 6, 10).
Господь називає Давида чоловіком «по своєму серцю» за те, що виконував усю Його волю: «Я знайшов Давида, сина Єссея, чоловіка мені до серця, що виконає всю мою волю» (Ді. 13, 22). І справді, цей великий цар був завжди готовий виконувати Божу волю і не раз говорив: «Бадьорим стало моє серце, Боже, бадьоре моє серце» (Пс. 56, 8). У молитві Давид найбільше просив Бога, щоб навчив його виконувати Його святу волю: «Навчи мене творити волю Твою» (Пс. 107, 2).
Цілковито згодитися з Божою волею – це найкоротша дорога до святості. Погляньмо на Савла: Він йде переслідувати Христову Церкву, але під час цієї подорожі Ісус Христос просвічує його і навертає. Що ж робить Савло? Що він говорить? Він каже лише одне: «Господи, що хочеш, щоб я вчинив?» Словом і ділом він прямує до сповнення Божої волі, а Господь незабаром проголошує його вибраною посудиною та апостолом народів: «Бо він для Мене обране знаряддя, щоб занести моє ім’я серед поган» (Ді. 9, 15).
Хто віддає Богові свою волю, той віддає Йому все. Бо хто віддає своє добро через милостиню, кров свою через бичування, свою поживу через піст, той віддає тільки частину того, що має, але той, хто віддає Богові свою волю, віддає Йому все, що має, і може сказати: «Господи! Я убогий, але віддаю Тобі все, що можу дати, бо, пожертвувавши Тобі свою волю, не маю вже більше нічого. Саме такого дару домагається від нас Бог: «Дай мені, сину, твоє серце» (Прип. 23, 26). «Сину», – говорить Господь до кожного з нас, – дай мені своє серце, тобто свою волю». Св. Августин навчає: «Наймиліше, що ми можемо пожертвувати Богові, – це сказати Йому: «Господи візьми собі нас, Тобі віддаємо нашу волю цілковито, дай нам пізнати, чого жадаєш від нас, бо ми готові виконати Твоє бажання».
Тому, якщо хочемо бути милими Божому Серцю, стараймося згоджуватися в усьому з Його святою волею. І не тільки згоджуватися, а єднатися з Нею так, щоб ці дві волі – Божа і наша – злучилися, немов зіллялися в одну. Така тісна злука-єдність полягає в тому, що бажатимемо лише того, чого хоче Бог, інакше кажучи, Божа воля стане нашою волею. Це і є вершина досконалості. До неї ми повинні прямувати невпинно. Вона має стати метою усіх наших діл, бажань, розважань, молитов. А щоб успішніше йти до цієї мети, благаймо помочі наших святих Покровителів, Ангелів-Хоронителів, особливо у Матері Божої, яка була найдосконалішою поміж святими саме тому, що завжди і у всьому єдналася з Божою волею.
II. ПІДКОРИСЯ БОЖІЙ ВОЛІ В УСЬОМУ
Наша воля повинна єднатися з Божою в усьому: як у прикрощах, так і тоді, коли все гаразд. В щасті-достатках навіть грішники вміють непогано годитися з Божою волею, а святі годяться з нею і в тому, що їм неприємне, що ранить їх власну любов. Саме тут проявляється досконала любов до Бога. Преподобний Іван Авільський, бувало, говорив: «Одне сказане «Господи, слава Тобі» у прикрощах має набагато більше значення, ніж тисяча подяк у гаразді і в успіхах, коли все йде згідно з нашими бажаннями».
Годитися з Божою волею треба не тільки у випробуваннях, що походять безпосередньо від Бога – хвороби, душевні страждання, неуспіх у господарстві, смерть родичів та подібні нещастя, але й таких, які доводиться терпіти від людей: погорду, наклепи, кривду, крадіжки та різні переслідування. Тут слід зауважити, що коли хтось неславить нас, ганьбить нашу честь і гідність, кривдить нас матеріально, це не означає, що Господь бажає, щоб якась людина грішила, кривдячи нас, однак Бог хоче нашого упокорення, нашого зубожіння, нашої покути. Очевидним є те, а навіть правдою віри, що у світі нічого не діється незалежно від Божої волі: «Я – Господь, і іншого немає. Я витворюю світло і творю пітьму, чиню добро й допускаю зло» (Ісаї 45, 6–7). Отже, від Бога походить всяке добро і всякі прикрощі, які ми неслушно називаємо злом, а вони обертаються для нас добром тоді, коли ми охоче приймемо їх з Божих рук. У цьому нас запевняє пророк Амос: «Чи станеться у місті якесь лихо, що його Бог не спричинив би?» (Книга пророка Амоса 3, 6). А святий мудрець ще давніше про це сказав, що добро і зло, життя і смерть, убозтво й багатство, усе походить від Бога. «Добро і зло, життя і смерть, убозтво й багатство – від Господа» (Сир. 11, 14).
Вище вже було сказано про те, що Бог не хоче гріха того, хто несправедливо поступає з нами і не бере участі у злобній його волі, але Господь настільки причетний до нашого терпіння, що дає кривдникові потрібної сили для виконання своїх намірів: щоб міг нас вдарити, забрати нашу власність, чи зневажити нас. Отже, можемо сказати, що Бог напевно хоче, щоб ти зазнав цієї прикрості, яку Його рука тобі посилає. Тому Господь заявив Давидові, що Сам буде посилати ті кривди, які чинитиме йому рідний син Авесалом. Це повинно було бути карою за гріхи Давида: «З твого ж власного дому нашлю лихо на тебе» (2 Сам. 12, 11). Так само Бог заповів жидам, як кару за їхні злочини, нашестя ассирійців, щоб їх пограбували і знищили: «Горе Ашшурові, палиці мого гніву й києві мого пересердя» (Іс. 10, 5). Так, Бог послуговується ассирійцями як своїм мечем, щоб покарати жидів. Та й Ісус Христос сказав святому Петрові, що Його страсті та смерть радше походять від Отця Небесного, аніж від людей: «Чашу, яку дав мені Отець, – чи не мав би я її випити» (Ів. 18, 11).
Пригадаймо, що відповів праведний Йов, коли прибіг посланець (мабуть, сам диявол) та звістив йому, що савейці пограбували усе його майно та ще й повбивали його дітей? «Господь дав. Господь і взяв» (Йов 1, 21). Йов не сказав, що Господь дав дітей мені, багатства, а савейці все це забрали, але що Господь усе це мені дав, і Гос- подь усе це від мене забрав. Він добре розумів, що це нещастя сталося з Божої волі, тому відразу ж додав: «Нехай Його святе ім’я буде благословенне! Як Господеві подобається, так хай буде: будь Ім’я Господнє благословенне».
Тому не треба думати, що різні нещастя, які нам дошкуляють, є випадковими або походять суто зі злої волі людей. Навпаки, ми повинні бути переконані, що всі вони приходять до нас з Божої волі, бо все, що трапляється проти нашої волі, каже св. Августин, стається якраз за Божою волею.
Блаженні мученики Епітет і Атон за наказом мучителя були страшно мучені: їхні тіла роздирали залізними гаками, пекли смолоскипами, але і при цьому вони повторювали лише одні слова: «Господи, нехай Твоя воля сповниться в нас!» А коли прибули на місце своєї останньої муки, мужньо виголосили: «Благословен будь, вічний Боже, за те, що твоя воля досконало сповнилась у нас!»
Цезарій розповідає про якогось монаха, як здавалося на перший погляд, нічим не відрізнявся від інших своїх співбратів, проте осягнув такий високий ступінь святості, що вже тільки сам дотик його одежі зцілював хворих. Здивований таким явищем, ігумен запитав його: «Скажи мені, брате, як ти чиниш такі чуда? Адже провадиш таке саме життя, як інші». Монах на це відповів, що йому теж дивно, бо сам не може цього пояснити. Настоятель шукав відповіді далі: «Можливо, ти з особливим уподобанням відмовляєш якісь молитви?» – «Ні, – відповів покірний монах, – нічого такого незвичайного в мене немає, хіба тільки те, що я завжди в усіх справах намагаюся хотіти тільки того, чого хоче Бог. Тому, напевно, Господь дав мені ласку жити в єдності, в цілковитій злуці з Його волею. «Добробут, успіхи, – говорив він далі, – не напоює мене щастям, а в прикрощах я не почуваюся дуже пригнобленим, бо однаково приймаю з Божої руки як одне, так і друге. Єдиною метою усіх моїх молитов є досконале сповнення святої Божої волі у мені». Тоді ігумен знову запитав: «А та кривда, заподіяна нам позавчора якимось злобним чоловіком, який підпалив наше господарство: згоріло наше збіжжя та худоба, тому тепер не маємо з чого прогодуватися? Невже така шкода не засмутила тебе?» На це монах відповів: «Ні, отче! Я навіть подякував за це Господу Богові, бо завжди так чиню у подібних випадках, оскільки переконаний, що Господь нічого не чинить ані не допускає такого, що не могло б обернутися на Його славу, а нам на більше добро. Тому, що б не сталося, я завжди намагаюся бути всім задоволений». Почувши таку відповідь, яка виявляла досконалу згоду з Божою волею, ігумен вже не дивувався тому, що той праведний монах чинив такі великі чуда.
III. ЩАСЛИВІ ТІ, ЯКІ ЦІЛКОВИТО ЗГІДНІ З БОЖОЮ ВОЛЕЮ
Хто плекає чесноту згоди з Божою волею, той не тільки освячує свою душу, але також переживає постійний внутрішній мир вже у цьому світі.
Коли одного разу запитали арагонського короля Альфонса Великого, який був дуже розумним володарем, кого він вважає найщасливішим у світі, король відповів: «Думаю, той найщасливіший, хто в усьому кориться волі Бога і приймає з Його рук як добро, так і лихо».
«Ми знаємо, що тим, які люб- лять Бога, ... усе співдіє на добро» (Рим. 8, 28). Ті, що люблять Бога, завжди задоволені усім, бо найбільшою приємністю для них є виконувати Божу волю навіть і в тому, що їм неприємне. Вони знаходять втіху навіть у терпіннях, бо знають, що приймаючи їх охоче, дуже подобаються своєму любому Господові. Тому ніщо не може затьмарити їхнього щастя. Бо ж справді, чи може душа відчувати більше задоволення, коли бачить, що всі її бажання здійснені? А саме той, хто бажає тільки того, чого хоче Бог, має все, чого собі бажає, бо все, що діється у світі, крім гріха, стається з Божої волі.
У Житті святих Отців читаємо про те, як рілля одного праведного хлібороба родила краще, ніж земля його сусідів. Коли його запитали про причину цього явища, він від повів: «Не дивуйтеся тому, що мені так щастить, бо я завжди отримую від Бога таку погоду, яку собі бажаю». Здивовані відповіддю, люди питали: «Як так може бути?!» На що почули такі слова: «Ось як, – каже праведник, – я не бажаю собі ніколи ніякої іншої погоди, лише такої, яку мені Бог пошле. А тому, що я бажаю тільки того, чого хоче Бог, Він також стає прихильний до моєї волі і дає мені такі плоди, яких я собі бажаю».
Душі, які коряться Божій волі, за словами Сальвіяна, будучи упокореними, саме цього бажають собі. Коли вони вбогі, то люблять своє убожество, тобто вони задоволені усім, що їм трапиться. Тому їхнє життя щасливе. Коли приходить холод чи спека, дощ або вітер, згідний з Божою волею чоловік скаже: «Я хочу, щоб було холодно, я хочу, щоб було спекотно, я хочу щоб падав дощ, щоб віяли вітри, бо того хоче Бог». Якщо ж прийде нужда чи переслідування, недуга чи смерть, праведник все одно буде повторювати: «Я хочу бути убогим, хочу бути переслідуваним, хворим, навіть хочу померти, бо так хоче Бог». Ось таку святу свободу мають Божі діти. Вона вартує більше понад усі земні багатства і почесті, більше, ніж усі царства світу. Ось таким любим миром користуються чисті праведні душі, який перевищує усі почуттєві розкоші: «І мир Божий, що вищий від усякого уявлення» (Фл. 4, 7), цей Божий мир веселить людину більше, ніж будь-які забави, бенкети, почесті та всі інші світові втіхи. Земні розкоші, звичайно, подобаються почуттям тоді, коли хтось ними милується, проте це триває недовго. Вони пусті, скороминущі і не приносять нікому справжнього щастя, до того ще й засмучують духа, який є джерелом правдивого задоволення. Тому Соломон, скуштувавши усіляких земних втіх, вигукнув з гіркотою: «Це теж марнота і гонитва за вітром» (Прип. 4, 16), бо в усьому тому знайшов лише марноту і засмучення духа.
«Безумний же змінюється, наче той місяць» (Сир. 27,11).
Ось що каже Святий Дух: Безумний – це грішник, який змінюється, мов той місяць, шо збільшується і зменшується. Сьогодні він сміється, завтра вже плаче, сьогодні – лагідний, покірний, а завтра – лютий, як тигр. Чому ж це так? Тому, що грішник буває задоволений чи незадоволений в залежності від того, що його спіткає: щось приємне чи прикре, тому він змінюється в залежності від того, що з ним трапляється. Так поступає безумний грішник. А праведник, навпаки, подібний до сонця, яке завжди світить однаково незмінним блиском, незважаючи на те, що відбувається у світі. Він знаходить задоволення для себе у підкоренні себе Божій волі. У цьому і полягає його непорушний мир душі, який переживає у своєму житті.
Святі завжди корилися Божій волі, тому вже у цьому житті почувалися настільки щасливими, що здавалося їм, наче перебувають у раю. Як розповідав св. Доротей, праведні Отці у давні віки жили у великому душевному мирі, охоче приймаючи все з руки Господньої. Свята Марія Магдалина Паційська, коли тільки чула вимовлені кимось слова «Божа воля», відчувала таку потіху, що в любовному захопленні забувала про все, що з нею і навколо неї відбувалося. Звичайно, чеснота не позбавляє нас здатності відчувати. Навіть найбільший праведник відчуватиме якусь прикрість у випробуваннях, але це відчуття залишиться у нищій частині його душі, а у вищій – пануватиме мир і спокій доти, доки наша воля буде з’єднана з Божою. Спаситель обіцяв своїм апостолам радість повну і тривалу: «І ніхто ваших радощів від вас не відбере... Щоб радощів ваших було вщерть» (Ів. 16, 22–24).
Той, хто завжди єднається з волею Господа, зазнає саме такого щастя, повного і тривалого: повного, бо він має все, чого бажає, як вже було сказано, а тривалого, бо цього щастя ніхто не в силі забрати йому, тому що ніхто не зможе перешкодити здійсненню Божої волі.
Отець Іван Тавлєр розповідав про одну подію, що сталася з ним. Багато років він благав Господа, щоб послав йому людину, яка навчила б його правдивого духовного життя. І ось одного дня почув голос, який сказав йому: «Іди до церкви і там знайдеш те, чого так дуже просиш». Отець попрямував до храму і там, біля церковних воріт, зустрів якогось босого жебрака у подертому лахмітті. Привітав його щирим словом:
– Доброго дня, друже!
– Пан отче, – відповідає йому нуждар, – я не пригадую собі, щоб у мене був колись лихий день.
– То дай вам Боже щастя, – побажав йому священик.
– Але ж я, слава Богу, ще ніколи не був нещасливий, – сказав жебрак і за хвилю додав: – Послухайте, отче, я сказав вам, що в мене ніколи не було лихого дня. І це правда. Коли я голодний, то славлю за це Господа Бога, коли падає сніг чи дощ, благословлю Його за це. Якщо хтось мною погорджує, зневажає або доводиться мені терпіти якусь іншу прикрість, і тоді дякую за це Господу. Також сказав, що ніколи не був нещасливий. І це теж правда, бо я звик бажати всього того, чого хоче Бог, без будь-якого застереження: що б не сталося – солодке чи гірке – все приймаю радісно з Божої руки, бо знаю, що це для найбільшого мого добра. Ось у чому полягає моє щастя.
– А скажіть мені, чоловіче, якщо Бог хотів би бачити вас проклятим у пеклі, що ж тоді сказали б ви? – продовжував розмову отець.
– Якби Бог того хотів, – відповідав нуждар, – я обійняв би свого Господа з покорою та любов’ю і тримав би так сильно, що бажаючи кинути мене до пекла, Він змушений би був Сам туди зійти зі мною; а мені набагато миліше було б перебувати з Ним у пеклі, аніж посідати всі небесні розкоші без Нього.
– Де ви знайшли Бога?
– Я знайшов його там, де покинув створіння.
– Хто ж ви властиво?
– Я цар!
– Де ж ваше царство?
– Воно у моїй душі, там я володію, тримаю лад: пристрасті підвладні розуму, а розум – Богові.
Вкінці отець Тавлєр ще запитав його, як він осягнув таку досконалість.
– Ось як, – відповів жебрак, – я старався зберігати мовчання між людьми, щоб розмовляти з Богом, і разом з тим намагався перебувати в єдності з Господом, бо в ній знаходжу свій мир і своє щастя.
Ось такий спасенний вплив має на душу людини з’єднання з Божою волею! Той убогий жебрак, єднаючи свою волю з Божою, напевно був багатший у своїй нужді, ніж усі земні царі, і щасливіший у своїх терпіннях, аніж усі люди світу серед розкошів.
