Як відомо, в ряді країн Європи і в США існує інститут цивільного партнерства, тобто визнаний державою соціальний інститут, в якому можуть бути узаконені відносини двох людей, які не бажають або не мають можливості за законом зареєструвати шлюб. Як правило, така можливість надається одностатевим парам, проте в деяких країнах різностатеві пари також можуть зареєструвати свої відносини так само.
Наприклад, Британський закон про зареєстровані цивільні партнерства 2004 року (Civil Partnership Act 2004) надав можливість двом особам однієї статі укласти зареєстроване цивільне партнерство. Гомосексуальні пари, які вступили у партнерство, мають рівні права і обов’язки зі звичайними шлюбами, в тому числі вони мають право на усиновлення дітей. З 2019 року в Англії та Уельсі гетеросексуальні пари також можуть укладати цивільні партнерства.
У Франції існує аналог – цивільний договір солідарності (Pacte civil de solidarité, PACS). По суті, це контракт, який укладається між двома фізичними особами з метою організації їхнього спільного життя. Ці двоє повинні бути повнолітніми і не перебувати у шлюбі, не бути близькими родичами. При цьому стать партнерів не має значення.
Що стосується США, то там одностатеві шлюби були легалізовані у всіх штатах 26 червня 2015 року, коли Верховний суд виніс рішення у справі «Обергефелл проти Ходжес».
В Україні також активно обговорюють впровадження інституту громадянського партнерства.
Міністерство юстиції України внесло на громадське обговорення проєкт Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану дій щодо реалізації Національної стратегії в сфері прав людини на 2021-2023 роки».
У цьому проекті Плану передбачено, що Мін’юст займатиметься розробкою законопроекту «про усунення дискримінаційних положень, які можуть порушувати майнові і немайнові права партнерів, які не перебувають у шлюбі» і «введенням інституту зареєстрованого цивільного партнерства».
Якоїсь конкретизації План поки не передбачає.
Також пропонується розробити та подати на розгляд Кабміну законопроект про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо:
уніфікації використання терміну «нетерпимість» і обов’язкового обліку мотивів нетерпимості за такими ознаками, як раса, колір шкіри, національна чи етнічна приналежність, релігійні переконання, ідеологічні переконання, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність, інвалідність, мова, місце проживання при призначенні покарання за злочин;
вилучення з диспозиції статті 161 КК частині, що стосується кримінальної відповідальності за дискримінацію (пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв за ознаками) – разом із внесенням відповідних змін до Кодексу про адміністративні правопорушення та Цивільного кодексу України, передбачивши штрафи і відшкодування шкоди;
визначення всіх форм сексуального насильства, включаючи сексуальне рабство, примусову проституцію, примусову вагітність, примусові аборти, примусову стерилізацію, примусові шлюби, сексуальне насильство в умовах збройного конфлікту і будь-які інші форми сексуального насильства порівнянної тяжкості відповідно до міжнародних стандартів.
Слідчих і прокурорів пропонується навчати розслідувати кримінальні злочини, вчинені з мотивів нетерпимості.
