Європейський центр права та справедливості (ECLJ) був уповноважений втрутитися і представив аргументи проти визнання порнографії, як права людини. На додаток до того, що порнографія є по своїй суті аморальною (аргументи містяться на перших трьох сторінках їхнього подання), вони також виклали докази того, що порнографія часто є насильницькою і може посилити сексуальну агресію у користувачів:
Аналіз 50 найпопулярніших порнографічних відео показав, що 88% сцен містять фізичне насильство, 49% – принаймні одну словесну агресію; 87% агресивних вчинків здійснюються проти жінок, і в 95% випадків їхня реакція є або нейтральною, або вираженням задоволення. Як результат, порнографія сприяє продовженню шкідливих гендерних стереотипів, таких як сексизм, садизм чи мазохізм. Ці гормональні стимули та приклади насильницької поведінки зменшують емпатію до жертв насильства серед глядачів порно та посилюють агресивну та домінуючу поведінку. Цей наслідок слід особливо враховувати для людини, яка відбуває покарання у в’язниці.
Дійсно, світова обізнаність зростає не лише стосовно співучасті порноіндустрії у зґвалтуванні, сексуальному насильстві, тортурах, садизмі, експлуатації дітей та торгівлі людьми (найголовніше завдяки останнім викриттям щодо найвідомішого порно-сайту Pornhub. Від сторінок The New York Times до залів Конгресу та інших парламентів інформація надійшла за кілька днів), а також того, наскільки порнографія, як основне джерело сексуального виховання безпосередньо сприяє створенню нової і цілком реальної культури зґвалтування.
Ідея про те, що ув’язнені, багато з яких відбувають покарання за вчинення самих вчинків, зображених, як імітування та рольова гра у більшості загальноприйнятої порнографії, матимуть право спостерігати за тим, як інших людей принижують, піддають сексуальному насильству та жорстокому поводженню, було б м’яко кажучи нелогічним. Крім того, годування потворними бажаннями та жорстокими фантазіями, що спонукали до дій, які призвели до ув’язнення, є перешкодою для реабілітації ув’язнених. Нонсенс: гвалтівник, який проводить свій час за ґратами, збуджуючись зображеннями сексуального насильства за вказівкою держави.
ECLJ також вважає, що держави-члени Європейського Союзу мають свободу обмежувати свободи “з метою захисту моралі, а також безпеки, здоров’я або прав інших”, “прерогативою, визнаною Конвенцією в її статтях 8, 9, 10, 11 і 12. ” (Прикладом цього може бути той факт, що Ірландська Республіка до недавнього часу забороняла аборти.) Проблеми зі здоров’ям також є серйозними, при цьому ECLJ цитує “численні дослідження, які підтверджують, що багаторазове використання порнографії викликає ризик залежності, а також численні психологічні патології та розлади відносин”.
Беручи до уваги нещодавні публічні обговорення в північних штатах та Великобританії, які стосуються небезпеки порнографії та ризиків для громадського здоров’я, однак зважаючи на те, що цифровий сексуальний контент дедалі частіше створюється, Європейський суд з прав людини, мабуть, заслухає інших зацікавлених сторін у цій дискусії.
З огляду на перспективу сьогоднішнього дня та контексти: культурний, ідеологічний та лобістський – рішення ЄСПЛ не виглядає настільки очевидним і прогнозованим, тому будемо спостерігати за ситуацією, і в скорому часі дізнаємося чи є порнографія правом людини на рівні з іншими, базовими, як право на життя, свободу, честь і гідність чи, навпаки, є загрозою життю та прямим запереченням свободи, честі та гідності людини.
