Ці слова колишнього очільника архідієцезії Кванджу з’явилися у нещодавно опублікованій книзі «Історія північнокорейської Церкви», заснованій на восьми інтерв’ю з архієпископом. Народжений на території, яку нині охоплює тоталітарна Північна Корея, він дав яскраві свідчення про те, як процвітала корейська Церква до розділу півострова між демократичним Півднем і комуністичною Північчю та Корейської війни. Місіонери роздавали ліки бідним людям, які потребували медичної допомоги, створювали школи та проводили інші благодійні заходи для підтримки місцевих католиків, які були бідними, але діяли з великим ентузіазмом, каже він.
Архієпископ пригадав, як католицьке духовенство та миряни були охоплені страхом, коли комуністичні сили атакували церкви після початку війни у 1949 році. Опівночі 9 травня 1949 року в бенедиктинському монастирі і семінарії Токвон поблизу Вонсана пролунав тривожний дзвін. Комуністи схопили абата монастиря німецького походження, єпископа Боніфація Зауера, — розповів архієпископ Юн Кон-хі, який у той час навчався у семінарії. «Ми повинні піти на смерть разом із незліченними мучениками, як покликав нас Господь і як Він вчинив, — сказав наостанок абат, звертаючись до семінаристів. — Тепер я прошу вас залишатися в цьому місці без мене. Поверніться і відпочивайте з миром. Зустрінемось на небесах».
Згодом абат загинув у північнокорейській в’язниці. Його друзі-ченці впізнали його серед десятків тіл за довгою білою бородою і поховали на цвинтарі. Через чотири дні після рейду комуністи вислали 26 ченців та 73 семінаристів. Вони пішли без жодних священних речей — без шат, вервиць і навіть книг. Через війну та гоніння на християн монастир і семінарію закрили, але непідтверджені свідчення ЗМІ говорять про те, що їхні структури таємно існують і сьогодні.
Коли закінчилася Друга світова війна, Японія залишила Корею після десятиліть колонізації. У день визволення люди хотіли бити у дзвони, щоб висловити свою радість, але багатьом це не вдалося. «Я не пам’ятаю, щоб я чув дзвін, який би сповіщав про радість визволення, бо наприкінці війни японські імперіалісти забрали весь метал», — згадує архієпископ.
Однак радість була недовгою, оскільки комуністи захопили Північну Корею та конфіскували все церковне майно, а потім розв’язали кампанію з систематичних переслідувань християн. Архієпископ Юн Кон-хі розповів, що він разом із єпископом Даниїлом Тжі Хак Суном втекли з півночі на південь. Вони досягли Сеула 17 січня 1950 року, і одразу ж купили там молоко і шоколад. «Ми відчули повітря свободи», — згадує він.
Архієпископ Юн Кон-хі сказав, що публікація книги здійснила його мрію. Він каже, що не може нічого зробити для Церкви у Північній Кореї, крім молитви за мир.
«Церква зростає у підпіллі, як дерева у семінарії Токвон, — каже він. — Щороку на кожній гілці проростають нові пагони. Так само зростає і кількість католиків, які переховуються десь на Півночі».
