О Зарваницька Божая Мати,
Свята Голубко в вишині,
Ми всі до Тебе взносим руки:
Допоможи нам у житті!
Минулого літа відбулася перша проща українських традиціоналістів до Зарваниці – відомого відпустового місця на Тернопільщині, де зберігається чудотворна ікона Матері Божої. Цьогоріч вірні Святої Традиції охоче зголосилися ще раз відвідати відпустове місце, кожен зі своїм наміренням, своїми проблемами, клопотами та просьбами вирушив до Зарваницької Богородиці. Одна молода особа, парафіянка храму Свв. Верх. Апп. Петра і Павла, учасниця першої та другої прощі, ділиться з нами своїми враженнями:
«Цього року мене хвилювало питання, чи ми знову підемо до чудотворної ікони. Коли отець Василь Ковпак, СБССЙ на храмовому празнику в Рясне-І сказали, що 23 липня вирушаємо до Зарваниці, я негайно почала готуватися.
Головне було підготуватися духовно. Оскільки дорога неблизька, необхідно було вирішити, за кого жертвувати кожен крок, кожну незручність. Це було зробити непросто, адже зараз маємо стільки різних хрестів, терпінь, проблем, як в родинах, так і в народі. А хто ж зможе тому всьому зарадити, як не Пречиста Діва Марія – Та, яка тримає на руках Свого Найдорожчого Сина і може Його переблагати за всі наші провини. Тому я вирішила жертвувати кожен день в іншому наміренні.
І ось 23 липня. Тригодинна дорога електричкою до Тернополя минула на одному диханні. Біля катедрального собору Непорочного Зачаття Матері Божої о. Василь розповіли, що прощі або так звані походи практикувалися з давніх-давен. Тому ми вирушаємо до Зарваниці разом з Пречистою Дівою, яка йшла до Своєї родички Єлизавети. Помолившись «Ангел Господній» та отримавши благословення, ми поспішили на зустріч з Матінкою Божою.
Перші кроки були дуже легкими, та вже за Тернополем почало пекти сонце і йти було дедалі важче. Проте, незважаючи на спеку, прочани йшли бадьоро і разом з братом Василем співали та молилися.
Перший відрізок дороги подолали надзвичайно швидко. О 15 год. прочани відмовили вервицю до Божого Милосердя. А відтак о. Василь розказали про важливість цього набоженства – вервиці до Божого Милосердя – у житті кожного християнина. Адже, якщо закаменілий грішник хоч раз у житті відмовить цю вервицю, то обов’язково спасеться. Думаю, чимало людей задумалося над цією обітницею. Принаймні я зробила постанову, що намагатимуся кожного дня о 15 годині духовно підноситися молитвою до Спасителя на хресному дереві.
Після духовної настанови всі знову вирушили в дорогу, яка здавалася такою довгою. Проте з Ісусом, який, віримо, ішов разом з нами, кроки ставали щораз то солодшими, адже вони наближали нас до Тієї, яка за нас заступиться перед Всевишнім. Ця думка не покидала ні на хвилину, лише додавала сил та надії.
Нарешті село Яструбове – наш нічліг. Хоч усі були змученими, проте зайшли до місцевої церкви і з нетерпінням чекали Безкровної Жертви – Служби Божої, щоб тілом і душею злучитися з Найсолодшим Спасителем.
Люблю прощі в Зарваницю. Люблю, тому що відчувається, що це справжня проща, адже ми не мали можливості добре помитися чи виспатися, тому багато жертвували. Першу ніч спали в особняку, на підлозі, застеленій хто чим мав. Звичайно були певні незручності (мало місця і дуже душно), але ми згадали Пречисту Діву Марію, яка в блаженному стані не могла знайти місця у Вифлеємі. Тому зранку щиро дякували Богові, а відтак і господині, що не спали під відкритим небом, а мали дах над головою.
Другий день розпочався зі Служби Божої, на якій ми просили заступництва у св. княгині Ольги. О. Василь розповіли про стрілистий акт: «О Маріє, без гріха первородного зачата, молися за нами, що ми до Тебе прибігаємо!», а також біографію св. Катерини Лябуре, якій Мати Божа об’явила чудотворний медалик.
Сніданок… і знову в дорогу, і знову сонце. Подібно минув і цей день. Другої ночі ми знову спали на підлозі, але вже у школі.
І ось неділя – день коли ми принесемо свої болі Тій Мамі, яка обов’язково вилікує всі наші рани. Вислухавши Службу Божу, яку відправив о. Степан Рожак, СБССЙ, вирушили в дорогу для подолання останніх десяти кілометрів. Приєдналися до нас вірні із Винник та місцеві люди. Хочу також сказати, що нашій наймолодшій прочанці був всього один місяць. Софія-Марія йшла разом зі сім’єю. І тоді, коли її старші брат і сестра трошки їхали автомобілем, вона чемно йшла з мамою до кінця і майже не скаржилася.
Зарваниця – невеликий населений пункт, проте щороку сюди приходить багато тисяч людей, щоб віддати поклін Найсвятішій Діві. Прийшовши на відпустове місце, ми заспівали пісню, яка за короткий період стала улюбленою багатьох, – «До Тебе лину я душею», а відтак пішли на Хресну дорогу, після якої прочанам розповіли коротку історію об’явлення ікони Матері Божої в Зарваниці. Хоч на цьому святому місці збудовано великий відпустовий комплекс, який складається з нової церкви, літньої каплички, джерела, Хресної дороги, проте майже всі люди, набравши води, линули до старого храму, де хотіли помолитися перед чудотворним образом Матері Божої Зарваницької».
