Як перед тим Боже Провидіння не бажало, щоб отець Миколай залишився в Палестинській пустелі, так і тепер Всевишній не бажає, щоб він вів укрите життя в Миколаївській обителі. Має сповнитися Слово Боже, яке проповідував Христос-Спаситель: "Ви - світло. Не може сховатися місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі" (Мт. 5, 14-16). Господь Бог бажав, щоб такий духовний світильник, як Святитель Миколай, світив не тільки тим, які жили в тому періоді, а всім християнам по всі часи.
Одного разу коли отець Миколай в покорі серця на самоті заносив свої молитви до Всевишнього, він почув голос, який промовив до нього: "Миколаю! Ти повинен вступити на службу народу, якщо бажаєш отримати від Мене вінець слави". Святитель здригнувся і до кінця не усвідомив значення цих слів. Тоді знову той самий голос повторив: "Миколаю! Ця обитель - не те жниво, на котрому ти можеш принести бажані Мною плоди. Вийди з неї і піди в світ до людей, через тебе буде прославлене Моє ім'я".
Святитель Миколай зрозумів, що це голос самого Господа Бога, і він має виконати Його святу волю. Хоча важко було покинути монастир, де він провадив глибоке духовне життя, якого шукала і прагнула його душа, але смиренно покидає монастирські стіни і йде у світ. Але не повертається в своє рідне місто Патари, де є всіма знаний і люблений, а йде у велике місто Мири, столицю і митрополію Лікійської країни. Святитель гадав, що у великому місті можна "загубитися" між людьми і про нього ніхто не буде знати. Жив, як жебрак, не маючи де прихилити голови. Отець Миколай від самого ранку, як тільки відкривалися храми, аж до пізнього вечора перебував на молитві. Насправді це було велике смирення Святителя Миколая: жити серед жебраків у великій погорді серед людей цього світу. Він ішов у житті тими дверима, про які говорив Ісус: "Входьте вузькими дверима, бо просторі двері й розлога дорога, що веде до погибелі, і багато нею ходять. Але тісні двері й вузька дорога, що веде до життя, і мало таких, що її находять" (Мт. 7, 13-14).
Саме в той час відійшов у вічність Архієпископ всієї Лікії Йоан. Щоб обирати нового архієрея, зібралися в Мирах всі єпископи цієї країни. Хоча на цьому зібранні було багато достойних архієреїв і священнослужителів, однак ніяк не могли прийти до однієї думки, кожного дня виникали якісь розбіжності. Тоді зібране духовенство зрозуміло, що не тим шляхом вони ідуть: Господь, мабуть, має свої плани, які їм невідомі, і тому треба просити в гарячій молитві Божого знаку, щоб Всевишній сам вказав на достойника, який міг прийняти Мирлікійську катедру.
Одному з найстаріших єпископів явився чоловік, осяяний світлом, який наказав йому цієї ночі стати в притворі храму і зауважити першого чоловіка, який прийде до святині на ранішнє богослужіння: саме цей чоловік достойний стати Архієпископом Мирлікійським. Також було назване ім'я того чоловіка - Миколай. Отримавши божественне одкровення, старець-архієрей оголосив це іншим єпископам. Старець з молитвою в серці очікує в притворі, хто перший прийде на утренні молитви. Приходить чоловік, старець-єпископ запитав у нього ім'я, чоловік мовчав довший час. Після того, запитав його ще раз, той відповів: "Миколай, раб святині твоєї, владико!"
Переконавшись у тому, що це той самий чоловік, про якого йому було сповіщено уві сні, старець взяв Миколая за руку і привів на Собор єпископів. Вони з радістю прийняли його і поставили посередині храму. Незважаючи на те, що була ще ніч, звістка скоро розійшлася між народом, який наповнив храм Божий, щоб побачити свого духовного Пастиря. Єпископ-старець, який мав чудне видіння, звернувся до зібраних такими словами: "Прийміть, брати, свого пастиря, котрого помазав для вас Святий Дух і якому Він поручив управляти вашими душами. Не людський собор, а суд Божий поставив його. Тепер ми маємо того, кого бажали; знайшли і прийняли того, кого шукали. Під його мудрим проводом ми сміливо можемо надіятися предстати перед Господом у день Його слави і суду".
Усвідомивши все, що відбувається в цій святині, Святитель Миколай почав відмовлятися від сану, але на прохання архієреїв і зібраного народу з великим смиренням прийняв волю самого Господа Бога. Собор єпископів рукоположив священика Миколая в сан Архієпископа Мирлікійського.
Святий Методій, патріарх Константинопольський, розповів, що ще перед смертю Архієпископа Лікійського Йоана в чудесному видінні Миколай був повідомлений про свій вибір. Однієї ночі Святитель бачив, що наш Спаситель Ісус Христос у великому сіянні стоїть перед ним і подає йому Святе Євангеліє, оправлене в золото, а з другої сторони стоїть Пресвята Богородиця і кладе на його плечі святительський омофор.
Помолімося за Святішого Отця Папу Римського, щоб його турбота про моральний стан подружжя та сімей врятувала людство від духовного зубожіння і занепаду. За церковну ієрархію, духовенство і богопосвячених осіб, щоб за прикладом Святителя Миколая вони давали відважне свідчення Святої Віри в ліберальному і секуляризованому світі, який відкидає і погорджує духовними цінностями:
(Молитви, як першого дня дев'ятниці).
