В часи Святого Отця Миколая багато людей давало героїчне свідоцтво своєї віри, навіть до мученицької смерті, а інша частина людей перебувала в пітьмі поганства. Святитель Миколай не міг спокійно дивитися, як у його країні процвітають ще залишки поганства. В Лікії було багато поганських капищ, які продовжували приваблювати багато людей. Особливим культом у регіоні Малої Азії була вшанована богиня Афродіта. Велика і багата поганська святиня була в Мирах. Її жриці були надзвичайно великими розпусницями, які своєю розбещеністю приваблювали багато людей - це було кубло найбільшої розпусти в цілій околиці. Святитель старався різними способами заборонити і знести цей культ у Мирах, але йому не вдавалося, бо цісарі підтримували поганську релігію. Це стало можливим, коли на троні засів Константин Великий. Святитель Миколай зруйнував усі капища, які були в його країні, і показав тим, що перебували в тіні смертній, дорогу до Христа-Спасителя.
Звичайно, що диявол не спить, він завжди "на сторожі", щоб тільки сіяти зло серед народу і всіма способами підкопувати фундамент Христової Церкви. Боротьба духовна триватиме до другого приходу Христа-Спасителя. Життя християнина на землі - це постійна боротьба зі силами темряви.
Такою силою темряви для Христової Церкви став священик Арій (336 р.) родом із Лівії. Спочатку це був дуже ревний і благочестивий душпастир в Олександрії. Наука Арія полягала в тому, що Христос - Логос не родився від Отця перед усіма віками, але був першим сотворінням Бога Отця із нічого. Одночасно внутрішньо Він настільки уподібнився волі Бога, що був прийнятий Ним як Син, але Він не є Богом. Між християнами почалося велике духовне протистояння. Одні підтримували священика Арія, інші трималися правовірної віри. Непорозуміння між християнами перетворилося у духовну війну. Тоді, щоб вирішити це питання і прийти до однієї правильної думки, Константин Великий скликає в Нікеї в Малій Азії Перший Вселенський Собор у 325 р. На цьому соборі, який тривав біля двох місяців, був укладений Символ християнської Віри.
Найревнішими захисниками Святої Віри на Соборі були святий Атанасій Олександрійський, який тоді був ще дияконом, і Святитель Миколай. Християнське Передання наводить такий приклад ревності Святого Миколая. На одному із соборових засідань, коли священик Арій хотів переконати зібраних Отців у своїй єресі, Святитель Миколай не стерпів його богохульства і в присутності всіх людей вдарив його у лице. Отці Собору вважали, що такий вчинок Отця Миколая недостойний і лишили його святительського сану - омофора, а самого вкинули у в'язницю. Святитель Миколай, бачачи велику загрозу для Церкви Христової, не міг дивитися спокійно, як зневажають Христа-Спасителя, він як "Добрий пастир, життя своє дає за овець. Наймит, який не пастир і якому вівці не належать, бачить вовка, що надходить, і кидає вівці та біжить геть; і вовк хапає їх і розполохує. Наймит же втікає, бо він наймит і не дбає про вівці. Я - добрий пастир і знаю моїх, і мої Мене знають. Отець Мій знає Мене, і Я знаю Отця; Я життя Моє кладу за мої вівці" (Йо. 10, 11-15).
Але скоро самі отці Собору переконалися в тому, що їхні дії щодо отця Миколая були несправедливі. Багато з них мали видіння, в якому сам Господь наш Ісус Христос подавав Святителю Миколаю Святу Євангелію, а Пречиста Діва Марія возложила на його рамена омофор. Отці Церкви наказали визволити Святого Отця Миколая з в'язниці і повернули йому духовний сан, вшанувавши його як великого Угодника Божого.
Святитель Миколай дожив до глибокої старості. Все своє життя він віддав служінню Господу Богові, досконалим прикладом свого жертвенного і побожного життя показав як священикам, так і світським особам, як слід виконувати Заповідь Любові до Господа Бога і ближнього. А ще Святитель Миколай дав нам правдиві засади, умови, через які можна осягнути ступінь досконалого, жертвенного, посвяченого життя для Бога, Церкви і свого народу.
Все життя Святителя Миколая від материнської утроби аж до останнього віддиху супроводжувала молитва. Центром життя цієї людини була молитва. Те, що сьогодні відкинули багато як духовних, так і світських осіб, і тому так часто священики під час сповіді чують від людей: забув помолитися, не маю часу на молитву, пропускаю молитву, не розумію молитви, не відчуваю потреби в молитві. Відкинувши молитву, ми стаємо найбіднішими людьми на землі. Важливим чинником після молитви був піст і умертвлення. Все своє життя Святитель прожив у строгому пості, а з цього випливає, що він досконало знав Святе Євангеліє, жив і будував своє життя і стосунки з людьми після євангельської науки. Життя Святого Миколая можна окреслити таким духовним терміном: жив у світлі Євангелія. Це означає, що у всіх випадках свого життя, в різних найважчих ситуаціях він старався поводитися так, як вчить Слово Боже.
Святий Миколай дав приклад глибокої, досконалої покори. Він шукав дороги, яка провадить до Царства Божого. Зрозумів одну істину, що така дорога в житті є дуже вузькою і тернистою, іншої не шукав, ішов нею усе своє життя. Чим більше впокорював себе на землі, тим більше його Господь вивищував у різних життєвих ситуаціях. Дуже гарний приклад глибокої покори дав нам Святитель. Втікав від світу, від людської похвали, слави, гонору, того ніколи не прагнув і для того не жив, а Господь завжди його підносив як приклад для інших.
Сьогодні багато людей ставлять перед собою одну ціль - бути в центрі уваги, шукати теплого і вигідного місця в житті, чинити свою, а не Божу волю. Тому так багато розчарувань, знеохочень, депресій, невдач, самогубств, бо людина живе не для того, щоб виконати Божу волю, а щоб жити після своєї уяви, не раз гріховної і небезпечної, відкидаючи Бога. Святитель Миколай прожив своє життя після слів Апостола Павла: "Побожність - справді великий прибуток для тих, що вдовольняються тим, що мають. Ми бо не принесли на світ нічого, та й винести нічого не можемо, але маючи поживу і одежу, цим будемо задовольнятись. А ті, що хочуть багатіти, впадають у спокусу та в тенета, і в безліч бажань безглуздих та шкідливих, що штовхають людей у прірву та погибель. Бо корінь усього лиха - грошолюбство, до якого деякі вдавшись, відпали від віри і прошили себе численними болями. Ти ж, чоловіче Божий, утікай від цього. Шукай праведності, побожності, віри, любові, терпеливості, лагідності. Змагай добрим змагом віри, старайся осягнути життя вічне, до якого ти покликаний і за яке був склав гарне визнання віри перед багатьма свідками" ( 1 Тим. 6, 6-12).
Після нетривалої хвороби Чудотворець з молитвою на устах "В руки Твої, Господи, віддаю Духа свого" закінчив свій життєвий шлях. Молився усе життя, в останні дні молитва була його єдиною поживою, з усмішкою на обличчі і з молитвою на устах він закінчив свою земну мандрівку. Точно не відомо, коли Господь Бог покликав Святого Миколая до Себе. Одні джерела подають дату 341 р., інші - між 345-352 рр.
Помолімося за дітей, скривджених пияцтвом, наркоманією, щоб вони знайшли в суспільстві любов, доброзичливість і допомогу, яких їм бракує у родині. За блудних синів і дочок, які своїми вчинками ранять серця батьків, за їхнє навернення на дорогу Заповідей Божих. За розлучені подружжя, щоб вони віднайшли дорогу, яка допоможе виправити те, що знищило їхню любов і злагоду.
(Молитви, як першого дня дев'ятниці).
