Через два роки був побудований храм на честь Святителя Миколая в місті Барі. Духовенство і вірні міста просили Святішого Отця Урбана ІІ, щоб він зі священним собором приїхав до Бара і освятив церкву, а також своїми руками положив у нову раку чесні мощі Божого Угодника Миколая. Папа Урбан ІІ з великою радістю дав свою згоду і на цю благочестиву просьбу приїхав у супроводі численного духовенства і вірних. Урочистості посвячення храму і перенесення мощей відбулися першого жовтня. Папа Урбан ІІ після того, як мощі Святителя Миколая були покладені в храмі, взяв церкву безпосередньо під свою Папську опіку, від'єднавши її з-під влади місцевого єпископа.
Це саме підтвердив і Папа Пасхалій ІІ (1099-1118). З цього випливає, що храм Святителя Миколая, де спочивають його чесні мощі, мав великий авторитет і пошану серед багатьох духовних осіб. Тут, перед мощами Святителя Миколая, молився в 1094 р. знаменитий проповідник Христових походів Петро Пустинник і схилив герцога Боемунда взяти в руки зброю, щоб визволити гріб Господній від невірних. Герцоги Апулії - Роберт, Рожен, Боемунд - приймали на себе звання захисників храму Святителя Миколая. Імператори, королі, герцоги і князі, а також багато інших впливових і багатих людей складали великі пожертвування на святиню Чудотворця Миколая.
В день, коли мощі Святителя Миколая були перенесені в Бар, 47 вірних отримали різні ласки оздоровлення. Такі самі чуда діялися біля мощей Святителя Миколая і наступними днями. Оздоровлювалися важкохворі, паралізовані, сліпі, каліки на ноги і руки, біснуваті. Оздоровлювалися діти, старші, жінки, чоловіки.
Чуда, які вірні отримували від Святителя Миколая, незліченні в різних країнах і в різних народах. У Константинополі жив один багатий чоловік Епіфаній, сановник царя Константа. Маючи велику господарку і дім, він потребував багато прислуги. Взимку у грудні він взяв золото, а також вірного слугу і поїхав на торги рабів. Того дня Епіфанію не пощастило: не було такого чоловіка, якого він собі бажав. Втомлений дорогою, він хотів якнайшвидше лягти, роздягнувся і пішов на відпочинок. Наступного дня встав, хотів взяти гроші і піти у справах, але тут на тому місці, де завжди клав гроші, нічого не було. Підозра відразу впала на слугу, з яким їздив на торг, Епіфаній звинуватив його в крадіжці. Слуга просився, присягався, що не брав грошей і не бачив, де господар їх клав, але бідоласі нічого не помогло - ні сльози, ні благання, ні присяга. Розлючений Епіфаній наказав зв'язати слугу і вкинути в темну і зимну кімнату. Глузуючи, з іронією промовив: "Згадаю про нього, коли прийде празник Святого Миколая".
Молодий хлопець-слуга, побитий, закований в ланцюги, лежав напівживий у зимній, темній кімнаті. Йому було не тільки фізично боляче, а також і душевно. Він не брав грошей, завжди провадив богоугодне життя, нікому ніколи не робив жодної кривди і зла, а тут його звинувачують перед усім двором у злодійстві. Він неустанно благав Господа Бога за заступництвом Святителя Миколая: "Отче чесний, Святий Миколаю, визволи мене від цієї біди! Ти знаєш, що я невинний, допоможи мені! Завтра твій празник, а я сиджу в темній і холодній кімнаті, як злочинець..." Так і заснув бідолаха зі сльозами на очах і з молитвою на устах. Уві сні являється йому Святитель Миколай, промовляючи: "Не сумуй, визволить тебе Христос мною, рабом Своїм". І в той же час спали з рук молодця ланцюги. Цієї ж ночі явився Святитель Миколай і сановнику Епіфанію і з усією строгістю сказав: "Епіфанію, чому ти несправедливо звинувачуєш свого раба? Ти сам винен, бо положив золото в іншому місці і забув про нього, а мучиш вірного слугу твого. Встань, випусти свого раба. Коли не зробиш цього, то сам попадеш у велику біду. І показав те місце, де було покладене золото".
Проснувшись, Епіфаній пішов до того місця, де вказала йому десниця Святителя Миколая, і справді знайшов там золото. Відтак скоренько пішов до кімнати, де був слуга, перепросив його за вчинений проти нього гріх і велів дати йому все необхідне, а сам залишився до самого ранку на молитві. Почувши дзвони, що скликали вірних на утреню, Епіфаній взяв слугу і пішов до церкви Святого Миколая. Дорогою до храму молився слуга і молився Епіфаній, один до одного нічого не говорили. Після утрені він розказав священикові і вірним, які були в храмі, про подію, яка мала місце в його житті і про чудо, яке зробив Святитель Отець Миколай. Потім, перед усіма вірними в церкві він попросив у слуги вибачення, а золото, яке знайшов, розділив на три частини: одну дав на потреби храму Святого Миколая, другу роздав бідним, які були в храмі, а третю - рабові своєму, промовляючи: "Візьми це золото, чадо, щоб від нинішнього дня ти більше не служив нікому, крім Святителя Миколая; а я по-батьківськи буду піклуватися про твої тілесні потреби". І всі радісно зустріли празник Святителя Миколая.
Помолімося за слабих і беззахисних, самотніх і опущених, знедолених, покинутих, скривджених, тяжкохворих, щоб ніхто їм не завдавав кривди, а всі поспішали на допомогу. За всіх, хто відбував дев'ятницю і очікує чуда від Святителя Миколая. За медичних працівників, щоб Господь Бог за молитвами Святителя Миколая давав їм святу терпеливість, любов і співчуття до своїх пацієнтів.
(Молитви, як першого дня дев'ятниці).
