ЛЮБОВ – ПАЛАЮЧИЙ ВОГОНЬ
У Старому Завіті Бог звелів, аби на Його престолі невпинно горів вогонь: «Вогонь мусить постійно горіти на жертовнику, не згасаючи ніколи» (Лев. 6, 6). Св. Григорій каже, Божими Престолами є наші серця, в яких Господь бажає, щоб горів вогонь Його божественної любові: «Божий Престол – це наше серце. Там вогонь має завжди горіти, бо звідти полум’я любові мусить невпинно підноситися до Господа. Предвічний Отець не задовольняється тим, що дав Свого Сина Ісуса Христа замешкати у наших душах і розбуджувати в них вогонь любові. Сам Христос заявив, що прийшов на землю саме тому, аби розпалити цей святий вогонь у наших серцях, і що не бажає більшого, аніж побачити, що цей вогонь там спалахнув: «Вогонь прийшов я кинути на землю – і як Я прагну, щоб він вже розгорівся!» (Лк. 12, 49). Спаситель забув про зневаги і кривди, що їх зазнав від людей на землі, бо, ввійшовши до Неба, послав нам Святого Духа.
Мій любий Спасителю, Ти завжди любиш нас, як у стражданні, так і у славі!
Святий Дух з’явився у вигляді вогняних язиків: «З’явились їм поділені язики, мов вогонь» (Ді. 2, 3). Ось тому Свята Церква велить молитися нам такими словами: «Господи, нехай Святий Дух розпалить у нас той вогонь, що його Господь Ісус Христос приніс на землю і бажав, аби він сильно розгорівся!» Це був той святий вогонь, що розбудив Святих до Божих справ, спонукав любити ворогів, бажати погорди, зрікатися земних благ і радо йти на муки та смерть. Любов не вміє бути бездіяльною. Вона ніколи не каже «досить». Що більше: якщо якась душа любить Бога, то сильніше бажає трудитися, аби подобатися Йому та здобувати собі Його любов.
Розважання розпалює цей святий вогонь. Псалмоспівець каже: «У мене в нутрі запалало моє серце, від думок моїх огонь зайнявся» (Пс. 39, 4).
Мусимо любити розважання, якщо бажаємо любити Бога, бо розважання – це блаженне горнило, в якому розпалюється Божа любов.
Почування і молитва
Мій Боже, я дотепер не вчинив нічого для Тебе, а Ти так багато зробив для мене! Горе мені! Моя остиглість спонукає Тебе відкинути мене від Себе. Святий Душе, «розігрій те, що холодне!» Звільни мене від остиглості й розбуди в мені бажання і подобатися Тобі. Зрікаюся власної волі та постановляю радше померти, аніж вчинити Тобі прикрість.
Ти з’явився у вигляді язиків. Присвячую Тобі свій язик, щоб він більше не зневажав Тебе. Мій Боже, Ти дав мені язик, щоб прославляти Тебе, а я користувався ним, аби ображати Тебе і спонукати інших так само чинити! Всім серцем каюся за це. Заради Ісуса Христа, що під час Свого земного життя так сильно прославив Тебе, допоможи мені, щоб і я на майбутнє славив Тебе, взивав на поміч і розмовляв про Твою доброту та любов, якою люди повинні любити Тебе.
Моє найвище Добро, люблю Тебе! Мій люблячий Боже, люблю Тебе!
Маріє, Ти – Обручниця Святого Духа. Виєднай мені цей святий вогонь!
