Народні звичаї Свят-Вечора

Цикл Різдвяних свят – це найбагатший час на народні звичаї, які тісно пов’язані з релігійною культурою (традицією) народу. Бажаю поділитися особистими духовними переживаннями великого часу Різдва Христового і тим, що довелося чути з оповідей старших осіб у різних куточках нашої Галичини. Це найкращий і найулюбленіший час для дорослих і для дітей. Ці святкові дні повертають нас у дитинство, до рідних порогів, у батьківську оселю, в родинне село. Це спомин минулого і пам'ять про тих, кого ми зустріли у своєму житті, спомин найдорожчого. Час не стоїть на місці, він скоро проминає, але в нашій пам'яті у ці святкові дні ми думками і душею зі своїми рідними, з батьками, приятелями, хоч можемо бути далеко від них, але в духовний спосіб єднаємося в одну родину.

Надвечір'я Різдва Христового, зване в народі Святим вечором (у деяких місцевостях - Вілія)... Один такий день у році, але який великий, святий, незабутній! Кожен переживає його по-своєму. Скільки радості для дітей, бо саме в цей день батьки приносять ялинку, а діти її прикрашають. Скільки обов'язків у кожного члена родини! Господині пораються на кухні, щоб встигнути зготувати 12 пісних страв. Господар та інші чоловіки мають багато праці по господарству, біля худоби, бо тварини цього дня мають бути найкраще нагодованими, адже то вони в Різдвяну ніч зігрівали своїм диханням Дитятка-Ісуса в яслах. А християнська легенда навчає, що один раз у році тварини розмовляють між собою - саме у цей Святий вечір...

День проминає надзвичайно швидко. Всі дотримуються строгого посту. Вже вбрана красуня-ялинка, у кімнатах стоїть чудовий запах різдвяних страв. Під вечір хтось із родини поспішає на цвинтар, щоб помолитися на могилах рідних і засвітити свічку. У церквах виставляють Вифлеємський вогонь, і дітвора квапиться до святині, щоб від цього вогню запалити свічку і принести Вифлеємське світло до своєї оселі. Діти наввипередки вибігають надвір і оченятами вишукують на небі Вифлеємську зірку. Яка радість, стільки потіхи! Хто першим побачить її, летить мерщій до батьків і сповіщає: "Вже час вечеряти - на небі зійшла перша зоря!" Батько урочисто вносить дідуха, ставить його у кут кімнати, потім стелить на підлозі оберемок соломи, що символізує стаєнку, де народився Спаситель; на стіл кладуть сіно, що символізує ясла, в яких спочив Цар Світу, білий обрус - хустинку, що її Пречиста Діва Марія зняла з голови, щоб сповити свою дитину, бо не мала пеленки. По краях столу - зубці часнику, щоб відганяв від родини хвороби і нещастя. Посеред столу ставлять запалену свічку - символ Зорі, котра провадила трьох царів до Вифлеєма. І звичайно, 12 пісних страв. Діти, мов птиці, в цей святковий день злітаються до батьківської світлиці. Уся родина разом. На столі Вифлеємське світло, батько розпочинає величну молитву. Після молитви ділиться просфорою з присутніми за святковим столом, усі навзаєм складають одне одному побажання. Відтак звучить колядка "Бог Предвічний". Усі сідають до вечері. За святковим столом залишають вільне місце - для подорожніх і померлих.

Українці на поселеннях після Другої світової війни запровадили ще один атрибут на Святий вечір: тарілка, перев'язана синьо-жовтою стрічкою - на пам'ятку, що наш народ не забуває про героїв, які віддали своє життя за волю України. Лунають колядки, дорослі згадують дитинство, розповідають дітям і онукам про родину, про минуле. По вечері дякують Богу за спожиті дари. Свічка догоряє, її цього вечора не гасять. Потім всі збираються до храму Божого, щоб заспівати в один голос таке величне і святкове: "З нами Бог, розумійте, язици!"

о. Василь Ковпак, СБССЙ

Із збірника «Колядник (кантичка)»,

Львів, 2010