У попередніх наших темах ми розглянули першу частину катихизму — науку про св. Віру. Як говорить Тридентський Собор: "Віра — це початок спасення, джерело оправдання". Однак, щоб знайти це спасіння і бути вічно щасливим, не досить тільки вірити в Бога і в Його об'явлення, ми повинні також на Нього надіятися. Надія є так само нам потрібна, як і віра. "Я тебе врятую! Ти не поляжеш від меча, і життя твоє буде тобі замість здобичі за те, що ти надіявся на мене..." (Єр. 39, 18). А в псалмі 39, 5 читаємо: "Блажен муж, який на Господа поклав своє довір'я". Ще в іншому місці Святе Письмо говорить: "Гляньте на донедавні покоління, подивіться: чи зазнав хтось ганьби, довіривши Господові? Чи був хтось полишений, страхавшись Його? Чи взивавши до нього, був хтось від нього погорджений? Господь бо співчутливий і милосердний, він відпускає гріхи й спасає в скорботі" (Сир. 2, 10-11). Надія на Бога — це друга умова нашого спасіння.
Про християнську надію катихизм говорить так: по-християнськи надіятися — це очікувати з сильним довір'ям добра, яке нам хтось обіцяв. "Добра", тобто чогось такого, чого ми бажаємо або домагаємося. Чогось злого, прикрого, кари — ми не бажаємо. Прагнути чогось доброго — це означає надіятися, а злого — лякатися; "з сильним довір'ям", тобто чекати з певністю, що обіцяне неодмінно отримаємо. Коли ми очікуємо з надією того, що нам чесні люди обіцяють, тоді можна сказати, що ми надіємося "по-людськи".
Коли ж ми надіємося отримати те, що нам обіцяв Бог, Ісус Христос, тоді можна сказати, що ми надіємося "по-християнськи". Задля заслуг свого Єдинородного Сина Ісуса Христа, задля Його страстей і смерті обіцяв нам Господь Бог найбільші добра: "Отож, брати, маючи завдяки крові Ісуса свобідний вступ до святині, який він нам відкрив дорогою новою і живою, через завісу, що є його тілом" (Євр. 10,19-20). На горі Голгофті висів умираючий Спаситель на хресті, там зродилася наша надія, надія, що ми спасенні і ввійдемо знов у ті простори, які через гріх були перед нами зачинені. Тому справедливо можемо сказати: "Нашою надією є Ісус Христос", як це визнає апостол Петро: "... бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися" (Ді. 4, 12).
Предметом християнської надії є передусім вічне життя, небо. Ісус Христос говорить до своїх учеників: "В домі Отця мого багато жител... іду бо напоготовити вам місце" (Йо. 14, 2); а в іншому місці говорить: "Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі" (Мт. 5, 12). Так, Бог сотворив нас для того, щоб ми стали вічно щасливими. Яка ж це гарна і висока мета! Ми призначені до постійного оглядання Божого Лиця в небі — задля того мільйони грішників побороли кайдани гріха, задля того мільйони невинних душ жертвували всіма проминаючими марними втіхами, якими захоплює світ, і служили Господу Богу чистим серцем, а мільйони мучеників жертвували свою кров і життя, щоб отримати нагороду, яку обіцяє нам Спаситель: "Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на небі" (Мт. 5, 12).
Безконечно добрий і милосердний Господь Бог обіцяв нам не тільки вічне життя, але дав нам середники, які мають допомогти дійти до нього. Найпершим є прощення гріхів: "Я не бажаю смерті грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив" (Єз. 33, 11). А прощення гріхів ми отримуємо через Ісуса Христа, як це підтверджує святий апостол Петро: "Йому свідчать усі пророки, що кожен, хто вірує в нього, через його ім'я одержує відпущення гріхів" (Ді. 10, 43). До цих середників відносимо також Божу ласку. Те, що людина робить своєю власною силою — це є чисто природне і може витворити тільки природні добра (наприклад, накопичення багатства). Однак, щоб доступити надприродної щасливості, людині необхідна Божа поміч і ласка. "Без мене ж ви нічого чинити не можете", — сказав Божественний Спаситель (Йо. 15, 5), тобто без Божої помочі і ласки не можете нічого зробити для вічної щасливості. А цієї ласки можемо надіятися від Бога, як говорить св. Павло: "Я можу все в тому, хто укріплює мене" (Йо.4, 13).
Бо навіть дочасних дібр можемо надіятися від Бога, якщо вони потрібні для нашого спасення або бодай не перешкоджають у його осягненні. Так молимося, наприклад, про "хліб наш насущний". Це правда, що наше спасення, після слів Спасителя: "Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться" (Мт. 6, 33) — стоїть на першому місці. Добра дочасні не є конечні до спасення. Ми можемо дістатися до неба без здоров'я, без багатства і почестей — ба, навіть тим скоріше, коли мусимо без них обійтися, але часом вони можуть бути корисні та помічні в осягненні спасення. Тому ми можемо просити також про дочасні добра: "Просіть, і дасться вам" (Мт. 7, 7), але отримаємо їх лише тоді, коли вони для нас спасенні.
Спонукаючою причиною християнської надії є сам Господь Бог, тому що Він — всемогучий, найкращий, найвірніший, Він може і хоче виповнити свою обітницю. Від людей не можемо всього надіятися, бо люди часто, хоча б мали й найкращу для цього волю, не можуть виконати своїх обітниць, а нерідко бракує їм тої "доброї волі", і через деякий час вони вже не хочуть навіть чути про свою обітницю. Людська воля змінна, як вітер і погода. Не так у Бога. Він всемогучий, у Нього нема нічого неможливого, Він може дотримати свого слова. Бог є найкращий, Він завжди бажає тільки нашого добра. Що більшого міг би нам дати, коли віддав за нас свого Єдинородного Сина! "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним" (Йо. З, 16). Господь Бог є найвірніший: що обіцяє — те виконує. Св. Письмо говорить: "Бог не людина, то й не рече неправди, не чоловік він, то й не має чого каятися. Чи може ж він твердити, а ділом не ствердити? Чи може сказати, а не доказати?" (Чис.23, 19).
Християнська надія має такі прикмети:
а) Наша надія має бути твердою, вона не може бути захитана найменшим сумнівом. Взором такої правдивої надії є праведний Йов. Всіма опущений, він кличе: "Навіть коли Він (Бог) убиває мене, то я не перестаю на Нього надіятися". Так само Товія. "Де, отже, — говорили його друзі, — твоя надія, задля якої ти давав милостині і хоронив померших?" А Товія скартав їх, кажучи: "Не говоріть так, бо ми є дітьми святих і дожидаємо життя, яке дасть Бог тим, що ніколи не відвертають від Нього своєї віри". Такими прикладами скріплюймо і ми свою надію, а Господь Бог не опустить своїх дітей .
б)Наша надія має бути добре упорядкованою. Проте ми не можемо надіятися нахабно, що Господь Бог дасть нам те, на що ми не маємо жодного права. Це стосується дочасних справ. Ми не можемо, так би мовити, скласти руки і чекати від Бога, щоб Він сам журився нашими потребами. І ще більшою мірою це стосується духовних справ. Наприклад, коли хтось, перебуваючи в гріхах, говорить: "Бог усе простить мені", "Бог не карає так скоро", "Можу
знову висповідатися", "Коли буду старий, буду вистерігатися гріхів" і т.д. — той грішить нахабно проти Божого Милосердя і не омине своєї кари. "Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна" (Гал. 6, 7).
В Англії жив багатий чоловік, який мав один будинок у Лондоні, а другий у сільській місцевості і провадив дуже грішне життя. Коли його напоминали, щоб змінився і навернувся до Бога, він відповідав: "О, я маю ще доволі часу! В мене є один священик у Лондоні, а інший у селі. Якщо почую, що мій кінець близько, то завжди буду мати можливість висповідатися". Одного разу їхав той чоловік з Лондона до села, аж тут у дорозі вхопили його сильні болі. Як найскоріше мчав один слуга назад до Лондона, а другий до села, щоб привезти священика і лікаря. Та обидва застали вже тільки мерця...
в)Наша надія має бути діяльною. Ми не можемо тільки бажати неба, але мусимо також старатися, щоб на небо заслужити заховуванням Божих заповідей. Хто так не робить — марно надіється на щасливу вічність. Однак той, хто не бажає вічних дібр, подібний до непотрібного слуги в Євангелії, його чекає така сама доля: темрява кромішня, де плач і скрегіт зубів (Мт. 25, 30).
Християнська надія — це святий обов'язок. Тому виявляймо сильну надію на Господа Бога в кожній хвилині нашого життя. Тримаймося Бога і його обітниць у всіх спокусах, змаганнях і терпіннях. Хто покладає надію на Бога, той ніколи не буде обманутий, той ніколи не пошкодує...
Один володар мав сильну надію на Господа Бога і на Боже Провидіння, і коли траплялася якась прикра ситуація, так що всі довкола тремтіли від страху, він завжди говорив: "Бог поможе". Повторюймо ці слова і ми, коли спіткає нас якесь нещастя, бо "Щасливий чоловік, який на Господа уповає" (Єр. 17, 7). Часто просімо Бога про збільшення у нас християнської надії і тоді зможемо закликати разом з царем Давидом: "До Тебе, Господи, я прибігаю; не дай мені осоромитися повіки" (Пс.30, 2).
Диявол тому надсилає нам думки Зневіри, щоб знищити в нас надію на Бога, — цей безпечний якір, цю опору нашого життя, цього провідника в дорозі, що веде до неба, до спасіння погибаючих душ. "Бo ми надією спаслися" каже апостол (Рим. 8,24). Надія - це немов сильний ланцюг, опущений з неба, який підтримує душі, повільно піднімаючи на висоти тих, що ЇЇ сильно тримаються, і підносить нас понад бурі життєйського зла
