Перше пастирське слово до вірних отця-приміціянта Мирона Гнипа

після його Приміційної Служби Божої у храмі Святих Верховних Апостолів Петра і Павла

(Львів-Рясне 1, 26 листопада 2006 року Божого)

Слава Ісусу Христу!

Направду, я не заслуговую таких привітань і таких похвал, які почув сьогодні, тож нехай це все буде на славу Божу і на честь Пречистої Діви Марії. Ніколи в житті я не міг подумати, що Господь Бог поведе мене такими дорогами. Я не міг собі уявити, що Господь так покерує моїм життям, що я відійду від цього світу і піду Його дорогами.

Дякую Господу Богу за ту безмежну Його ласку, за дар покликання і дар священства. Дякую Пречистій Діві Марії Фатімській, бо це її Непорочне Серце покликало мене йти священичою дорогою.

Дякую також моєму татові за дар життя і моїй мамі, котру Господь вже покликав з цього світу. Дякую, що Ви водили мене щонеділі до церкви, що навчили мене молитися. Дякую за Вашу любов, за опіку, за доброту.

Дякую своїй сестрі, з котрою ми разом зростали, з котрою проводили дитячі і молодечі роки. Також хочу подякувати своїй родині, хресній мамі, своїм двом цьоцям, котрі після смерті моєї мами дуже багато мені допомагали і підтримували мене.

Також хочу подякувати моєму духовному батькові — отцю Василеві-Бенедикту, Генеральному настоятелеві Священичого Братства Св. Священномученика Йосафата. У свої 18-19 років я бажав стати монахом, це бажання визрівало у моєму серці і душі, але я цього бажання нікому не виявляв і не міг відважитися зробити перший крок до монашого життя. Але зустріч з Вами, отче Василіє, біля церкви Св. Андрія дала мені той очікуваний поштовх. Одного разу, коли я приїхав до Вас, Ви мене запитали, чи не хотів би я стати священиком.

Я відповів, що, можливо, мама буде цьому противитися. Але отець Василь відповів: "Батьки не вічні і не зможуть Вами довго опікуватися. Ви повинні самі зробити свій життєвий вибір і жити своїм життям. Чи не бажали б Ви стати священиком?". "Добре, отче", — відповів я. Минув якийсь час, і я вступив до семінарії Непорочного Серця Матері Божої Фатімської.

Дякую Вам, отче, за те духовне батьківство, за те, що вели мене тією дорогою, підтримували мене. Люди не мають анінайменшої уяви, який важкий хрест Ви несете. Але знайте, що той хрест на Ваші плечі поклав Сам Ісус Христос. Я бажаю Вам нести його з любов'ю і терпеливістю, і тільки тоді, коли Сам Ісус Христос зніме його з Ваших рамен, тоді Ви відпічнете. Направду, спочинку не будете мати у цьому світі, доки буде битися серце у Ваших грудях. Може, ці слова є жорстокими, але це правда.

Хочу подякувати священикам Братства Св. Йосафата, котрі ведуть велику боротьбу. Дорогі брати і сестри! Можливо, хтось не розуміє, про що йдеться і що це за боротьба: в нашому краю практично хочуть знищити греко-католицьку віру, Греко-Католицьку Церкву і всюди в насильницький спосіб насаджують православіє. Тому ми, священики Братства, стали в обороні Христової Церкви, стали в обороні справи наших попередників, котрі не шукали вигідного життя. їм казали: "Перейди на православіє, і ти будеш щасливий, досягнеш найвищого становища у світі". Але вони не зрадили Церкви Христової. І ми також стали в обороні Греко-Католицької Церкви і ведемо боротьбу проти того православ'я, яке мордувало наш нарід не один десяток років. Дякую вам, всечесні отці, котрі тримаєтеся разом з нами.

Хочу подякувати своїм співбратам, з котрими разом прийшов у семінарію, з котрими робив перші кроки на духовній ниві, котрі підтримували мене, бо часи тоді були вельми тяжкі. Сьогодні ви вже стали дияконами, але не просто стали, бо для цього потрібно було великої жертви і великих терпінь. Життя духовне не є таким легким, як, може, виглядає з боку, воно є вельми важким і стражденним. Дякую, брати, за вашу підтримку і любов ваших сердець.

Хочу також подякувати сестрам законним. Коли починала своє існування семінарія, сестри нам завжди допомагали, ми просто не уявляємо собі життя без вас, без вашої молитви, без вашої жертовності, відданості Господу Богу. Ви віддали Богу своє серце, душу, тіло і свою волю. За вашу любов, молитву, підтримку хай Господь Бог винагородить вас всотеро. Хай ваші імена будуть записані в Небесному Сіоні.

Дякую викладачам семінарії, котрі нас готували. Люди і не уявляють, що Церква Христова має таку глибінь науки, що коли б усе життя вчився, віддавався лише цій науці, неможливо було б все це вивчити. В людей побутує така думка, що семінарист вчиться тільки відправляти, кадити кадилом і співати. Але лише на останньому курсі семінаристів вчать відправляти Службу Божу. Церква Христова має бездонну глибочінь науки, і цю науку треба знати, щоб передавати її іншим. Я хочу нашим професорам, отцю Василю і всім приїжджим викладачам щиро подякувати за ваші жертви, щоб нам дарувати цю науку.

 Дякую тим добродіям, котрі допомагають семінарії молитвами і матеріально, хай Господь винагородить вам сторицею. Хай ваша жертва буде записана на Небі, бо скільки б людина не мала на землі, якою б вона багатою не була, але в годині смерті вона має зі всім розлучитися і все покинути. Але та жертва, яку ви дасте, буде записана у Книзі Життя вічного. Каже Христос: "Хто подасть бодай склянку води в Моє ім'я ближньому своєму, направду, не втратить своєї нагороди".

Дякую всім, хто готував цю урочистість. Один професор з Німеччини, який був у нас на святі Божого Тіла, залишився просто приголомшеним, коли побачив ті тисячі народу, ту дітвору в білих сукенках і костюмчиках, ті чотири престоли... Він спромігся сказати лише кілька слів: "Такого вже ніде у світі немає ..'!.

Дякую отцеві Василію, а найперше Господу Богу за Вас, отче, що Ви ступили на цю дорогу і зберегли нам те, що залишили наші єпископи, священики, монахи і монахині. Дякую Господу Богу, Котрий дав Вам таку ласку, і благаю нічого іншого, як тільки одного — витримати до кінця. Дякую Вам, отче, дякую тим людям, котрі тут допізна працювали, прибирали нашу церкву — хай Бог вам винагородить сторицею.

Дякую всім, хто сьогодні сюди приїхав, хто мене вітав. Хай Бог вам винагородить сторицею!

 

Тому, що  багато покликаних, а мало вибраних, то Господь не називає блаженними тих; які  покликані , а тих,  які вибрані. Блаженний той, кого Бог покликав! (св. Василій Великий, Гомілія на Пс. 32).