Пропонуємо увазі читачів ознайомлення з неймовірним життям та подвигом трьох святих, до яких Церква зверталася в часи тяжких хвороб та епідемій.
Святий мученик Севастіан (лат. високоповажний) народився в місті Нарбоні, Галлія (суч. південна Франція), у знатній родині. Освіту отримав в Медіолані (суч. Мілан). Блискуча освіта та батьківська посада, ймовірно, проклали йому шлях до двору імператора Марка Аврелія Пробуса (276–282).
На злеті військової кар’єри Севастіан займав посаду начальника придворної варти за імператорів-cпівправителів Діоклетіана й Максиміана (284–305). Діоклетіан на той час керував східною частиною імперії, а Максиміан – західною.
Святий Севастіан користувався авторитетом і любов’ю у воїнів та придворних, бо був людиною хороброю, сповненою мудрості, правдивим у словах, справедливим у суді, розсудливим у пораді, вірним на службі і в усіх завданнях.
Будучи таємним християнином, святий багато допомагав братам по вірі.
Сталося так, що двох його друзів, Марка і Маркелліна, засудили на смерть за віру. Батьки, товариші та дружини засуджених благали їх відректися від віри й урятувати свої життя. І саме тоді, коли Марк і Маркеллін завагалися й готові були поступитися,
Севастіан прийшов підтримати засуджених. Його слова надихнули друзів і переконали зберегти вірність християнству. За переказом, присутні побачили сімох ангелів і юнака, який благословив Севастіана й мовив: «Ти завжди будеш зі Мною».
Одним із свідків цього була Зоя, німа дружина царського домоурядника. Вона припала до ніг святого, благаючи зцілення. Коли Севастіан осінив її хресним знаменням, жінка негайно заговорила й розповіла, що бачила ангела з книгою. Усі очевидці повірили в Ісуса Христа. З Маркелліна й Марка зняли кайдани й запропонували їм сховатися, але ті відмовилися.
Севастіана заарештували й допитали. Імператор Діоклетіан наказав відвести його за місто, прив’язати й обстріляти з луків. Виконавши вирок, кати, впевнені, що святий мертвий, покинули його на місці страти, проте глибокі рани виявилися не смертельними. Ірина, удова страченого невдовзі після навернення римського сановника Кастула, прийшла вночі, щоб поховати Севастіана, але виявила, що він живий, забрала до себе й виходила.
Багато християн вмовляли Севастіана тікати, але він відмовився і знову постав перед імператором із доказом своєї віри. Цього разу за наказом Діоклетіана святого каменували (за іншими джерелами – забили палицями) до смерті на Палатинському пагорбі в Римі, а тіло його скинули в каналізаційний канал. Це сталося у 287 році.
Святий явився уві сні християнці Луцині й наказав забрати його тіло та поховати в катакомбах. Жінка таємно поховала покійника за міськими мурами поблизу Аппієвого шляху. Пізніше катакомби, що праворуч шляху, назвали катакомбами святого Севастіана. Над місцем його поховання в IV столітті звели каплицю, а в XVII – храм, де зараз зберігаються мощі святого. На місці його мучеництва стоїть базиліка святого Севастіана на Палатині, а в соборі Святого Петра у Ватикані є каплиця святого Севастіана, де зараз спочиває тіло Папи Йоана Павла II.
Св. Севастіан – один із чотирнадцяти найві- доміших святих заступників. У Середньовіччі його вважали захисником від смертельних хвороб і так само, як і св. Христофора, зображали на ладанках, аби відігнати чуму. У VII ст. під час епідемії мешканці італійського міста Павії молитвами до св. Севастіана зупинили в місті «чорну смерть», тому на вівтарних картинах його часто можна побачити поруч з іншими рятівниками від епідемій: святими Рохом, Космою і Даміаном. Він – покровитель Німеччини (частина його мощей віддавна зберігається в Еберсбергу), інвалідів війни, спортсменів-лучників, каменярів, мисливців, садівників, зброярів, охоронців, поранених і військових.
Севастіана зазвичай зображають у білій туніці або як красивого роздягненого юнака, прив’язаного до стовпа чи дерева та пронизаного стрілами. Іконографічні атрибути – розп’яття, пальма (знак мучеництва), спис, меч, щит, дві стріли в руках тощо.
День його пам’яті відзначається 31 грудня.
Молитва
Святий мученику Севастіане, Ти був стійким до стріл смерті задля захисту Христової істини. Рани, які повинні були знищити твою віру, лише зміцнили її. Заступайся за тих, які страждають від наслідків хвороби. Нехай їхні душі й тіла отримають зцілення за твоїм святим заступництвом. Через благодать і милість Христа. Амінь.
* * *
Святий Рох народився в Монпельє (Франція) близько 1295 р. в сім’ї губернатора міста. Ще при народженні він був відзначений особливим знаком на грудях у формі червоного хреста. Коли хлопцеві було близько 20 років, він втратив батьків, після чого роздав усе майно бідним і поїхав до Риму на прощу. Прибувши до Італії, Рох виявив, що в країні лютує епідемія чуми, після чого почав мандрувати по країні, доглядаючи за хворими на чуму та оздоровлюючи їх молитвою і хресним знаменням. Переказ повідомляє про чудеса зцілення, здійснених ним в Аквапенденте, Чезені, Рімміні, Новарі, Римі, Мантуї, Модені та Пармі. У П’ячченці Рох сам заразився чумою, був вигнаний з міста і відправився помирати в покинуту лісову хатину. За переказами, собака дворянина на ім’я Готхард приніс св. Роху, що помирав від голоду, хліб. Незабаром святий зцілився від чуми, а Готхард став його помічником.
Одужавши, святий Рох вирішив повернувся на батьківщину в рідний будинок в Монтпелье, але рідний дядько кинув його в темницю як самозванця. Після п’ятирічного ув’язнення святий помер 16 серпня 1327 року. Був опізнаний за знаком хреста на грудях.
Широке народне шанування святого розпочалося відразу ж після його смерті, хоч офіційно він не був канонізованим аж до XVII століття. Остаточне вшанування св. Роха було встановлено за Папи Урбана VIII у 1629 році. До святого Роха молилися головним чином за позбавлення від чуми. Його культ, спочатку обмежений Монпельє і північною Італією, швидко поширився в Іспанії, Франції, Німеччині та Нідерландах.
У житії святого Vita Sancti Rochi, що його написав у 1478 році губернатор Брешіа Франческо Діедо, наводиться епізод, в якому розповідається, як у 1416 році, під час проведення Констанцького собору, місту загрожувала епідемія чуми. Після молебнів до святого Роха і молитовних процесій хвороба відступила. У 1485 році венеціанці таємно вивезли мощі св. Роха з Монпельє до Венеції. Венеція як головне торгове місто, через яке йшла торгівля зі Сходом, сильно страждала від смертельних епідемій, у зв’язку з чим святий Рох був проголошений одним зі святих покровителів міста. У 1508 році у Венеції була побудована церква Сан-Рокко.
Святий Рох вважається покровителем хворих на чуму та холеру, які страждають на хвороби ніг і шкіри; паломників, хірургів, а також собак та худоби. Святий Рох – покровитель французького Монпельє (на його честь названий міський собор, вулиця, сквер і залізничний вокзал) і декількох італійських міст.
Католицька церква відзначає пам’ять святого 16 серпня. У багатьох містах світу, в тому числі і в Монпельє, в цей день проводяться яскраві і пишні процесії, присвячені святому.
Святого Роха також шанують як цілителя, а насамперед – як заступника й потішителя під час масових епідемій.
На класичному зображенні святий Рох, як правило, вказує на чумну виразку на своїй лівій нозі. Також часто святий зображається разом з собакою, що тримає в роті хліб. Ще одним характерним іконографічним атрибутом є посох паломника.
Багатовікова молитва до св. Роха
О святий Роху, покровителю хворих, змилуйся над тими, хто лежить на ліжку страждань. Твоя сила була такою великою, коли ти був у цьому світі, що знаком Хреста, багато хто зцілився від своїх хвороб. Тепер, коли ти на небі, твоя сила не менша. Передай Богові наші зітхання та сльози, і вимоли для нас здоров’я, якого ми прагнемо. Через Христа, Господа нашого. Амінь.
* * *
Свята Розалія. Серед жінок-заступниць від хвороб найвідомішою є свята Розалія. Народилася вона 1130 року в заможній та благородній нормандській сім’ї в Палермо на Сицилії. Її батько, лорд Сінібальд, був нащадком Карла Великого. Ще в юності серце дівчини відвернулося від земних суєт, і вона вирішила посвятитися Богові. Залишивши свій дім, Розалія поселилася в печері, на стінах якої написала такі слова: «Я, Розалія, дочка лорда Сінібальда, вирішила жити в цій печері заради любові до мого Господа, Ісуса Христа». Вона залишилася там, повністю захована від світу. Жила в постійному спілкуванні з Богом. Пізніше перенесла свою обитель до Монте-Пеллергріно, приблизно за три милі від Палермо, аби здобути повну перемогу над інстинктами плоті та крові, подалі від батьківського дому. Померла на самоті 1160 року, завершивши своє дивне та чудове життя незнаною для світу.
У 1624 році м. Палермо опинилося під загрозою епідемії чуми. За легендою, свята Розалія з’явилася у видінні хворій жінці, а пізніше мисливцеві, якому вказала, де лежать її останки, та повеліла перенести їх до Палермо. Мощі святої було перенесено до міського собору в супроводі урочистої процесії. Після цього хвороба відступила. Святу Розалію проголосили Свята Розалія (1130–1166) покровителькою Палермо, а над печерою, де за легендою вона жила і де знайшли її останки, побудували санктуарій.
Офіційно її канонізував Папа Урбан VIII у 1631 році. На Сицилії існує традиція святкування 15 липня – день перенесення мощей святої Розалії. Цього дня в Палермо відбувається урочиста процесія зі статуєю святої, а потім мешканці міста влаштовують яскравий фестиваль. Існує паломницька традиція присвячена святій Розалії – відбувати паломництво босоніж від Палермо до санктуарію на Монте- Пеллегріно (назва самої гори перекладається як «Гора паломників»).
Молитва до св. Розалії:
Боже, Отче наш! Милосердно поглянь на людей, що приходять до Тебе через заступництво святої Розалії, яка відвернулася від земних благ задля радості споглядання Твого обличчя, щоб Ти визволив нас від усякої шкоди тут, на землі, та одного дня прийняв у Царство Небесне. Свята Розаліє, сповіднице і діво, ми молимося до Бога за свої сім’ї та друзів. Віримо, що завдяки твоїм потужним молитвам, можемо отримати здоров’я, життя і вічне спасіння. Амінь.
