Від редакції. З часу написання й публікації цієї статті минуло сорок років. Більшість мислячих людей, що жили тоді на теренах СССР – ідеалізували демократію, марили нею, мріяли про неї, сприймаючи західний світ як зразок найдосконалішого політичного й суспільно-економічного ладу, а чимало наших дисидентів за відкрите сповідування демократичних ідей і принципів були переслідувані й ув’язнені в політичних таборах.
СССР розвалився (хоча дехто вважає, що він все ще продовжує розвалюватися у наших головах, бо неймовірно покалічив мораль і ментальність радянського громадянина); нелюдський і брехливий комуністичний режим зазнав краху, і ось ми, здається, вже майже впритул наблизилися до своєї мрії. Втім, мудрі голови ще тоді, та й значно раніше, бачили й розуміли: для того, щоб справжня демократія могла вірно й ефективно виконувати своє призначення, тобто надійно й чесно служити людині, вона мусить бути насамперед христи- янською, а самі громадяни – ні в якому разі безвідповідальними. Без Бога неможливо побудувати правової держави, адже без пошанування й дотримання Його закону в суспільстві не буде ні дисципліни, ні порядку, ні елементарної взаємоповаги. А людство, яке завжди знайде привід для протесту під прапорами розгнузданої свободи, постійно мучитимуть сумніви й розчарування, породжені його ж власним егоїзмом та зарозумілістю... До демократії, виявляється, дорости не так просто – треба бути дуже зрілим суспільством..
Візьмімо, для прикладу, нинішнє явище пандемії ось цього такого підступного, зловісного й маловивченого коронавірусу. Навіть найпростіші рекомендації щодо обов’язкового носіння масок та дотримання дистанції обтяжують нас, спричиняючи дискомфорт, і тому більшість «цивілізованого» населення планети сприймає їх – ну майже як неприпустиме посягання на свободу своєї особистості, вважаючи це приниженням власної гідності! Для всіх це, виявляється, неабиякий моральний і фізичний тягар. Неочікувано, правда? Не вищий рівень «гідності» буквально щодня та майже на кожному кроці демонструємо ми також і в інших сферах громадянської моралі та права (досить звернути увагу хоча б на звичну поведінку пішоходів і водіїв на наших автоперехрестях і т.д. й т. п.)…Чи це не прекрасний привід для застанови: а якщо нас, не дай Бог, спіткають ще якісь несподівані, непередбачувані, справжні життєві випробування? Не побутового, не організаційного чи дисциплінарного характеру, а глобального, монументального? Якими «героями» ми виявимося тоді? Не забуваймо: закон формує свідомість. Зневажаючи його, ми ніколи не станемо людьми, які дбають про самоповагу, а залишимося хіба що незрозумілим і нещасним створінням майже стадного рівня...
Про загрозу перетворення такої багатьма поколіннями різних віків і народів омріяної демократії на елементарну анархію йдеться у нижченаведеній статті.
Ми надзвичайно любимо слово «демократія» та чванимося, що в нас вона існувала раніше, ніж в усіх інших народів Європи.
Та, на жаль, наша демократія не допомогла нам втримати нашої козацької держави (навпаки, вона довела її до упадку), ані держави, яку ми пробували створити в добу визвольних змагань. (Бо демократія не означає «правління народу» – в історії народ ніколи не потрафив п р а в и т и). Ні! Демократія означає, що народ має можливість приймати або відкидати людей, які хочуть цим народом правити. /…/.
Незважаючи на благодатність, демократична система, як і кожне твориво людини, має свої слабкі сторінки. От хоча б жахлива витрата енергії внаслідок безустанної боротьби в парламенті та поза ним, яку політики мусять вести, щоб втриматися при владі. Безнастанне слідкування інституцій публічної опінії, якій мусять піддаватися політики, є для них свого роду тиранією. Ще більше ніж рік до виборів президента З’єднаних Стейтів Америки, а вже від сьогодні всі засоби масової інформації та сотні тисяч людей включилися у виборчу компанію. А все-таки така витрата енергії не дає запоруки, що виберуть найкращого політика чи державного мужа.
Демократична система тоді приносить країні чи спільноті успіх, коли вона допомагає вибрати людей, які справді є світочами суспільства та знають своє діло. По-друге, це тоді – коли вибрані провідники можуть покладатися на тих, що ними треба правити. Це значить, коли спільнота є дисциплінованою і хоче слухати своїх вибраних провідників. Під цим оглядом наша спільнота завжди грішила та й надалі грішить.
Далі, передумовою демократичної дії є толерантність. Навіть люди тієї самої ідеології мають різні погляди на ведення справ, на методи діяння. Треба брати до уваги думки всіх та доходити до порозуміння. Так само в цій сфері нам ще дуже багато треба вчитися від інших, бо ми є людьми нетолерантними та не хочемо признавати чужої правди чи чужої думки, навіть якщо вона найбільше логічна. Демократія є річчю чудовою, коли нація має інтелігентних і відповідальних провідників і коли спільнота має розуміння і поняття загального добра, а не керується особистими користями та амбіціями.
Демократія може виродитися в анархію, що звичайно призводить до диктатури. Шлях до справжньої демократії надзвичайно довгий і складний. Його ледве чи зможе пройти така країна, як Совєтський Союз – нащадок московської імперії, яка ніколи не знала демократичної системи. Натиск демократичних країн світу в цьому напрямку міг би дуже багато зробити для демократизації СССР, але, на жаль, демократи, поки їх не «пече», занадто ліниві про це навіть думати. І в цьому я вбачаю трагедію сьогоднішнього світу…
Так само як колись завойовники на штиках несли поневолення багатьом народам, так сьогодні остання імперія світу Совєтський Союз за допомогою п’ятої колони запаморочених марксистів, кубинських найманців, безупинної пропаганди, шпіонажу та субвенції (тобто фінансової допомоги. – Прим. ред.) у ще демократичних країнах світу, а також через розбудову своїх збройних сил націлився на знищення всіх демократичних систем, щоб завести грубу московську диктатуру в цілому світі. І наразі цій імперії це вдається не так завдяки усім згаданим засобам, як через тупоголовість і глупоту демократичних провідників світу…
Найбільшу слабкість демократії я вбачаю в тому, що демократична система допустила до небувалої влади професійні спілки, які прямо тероризують спільноту. Дійшло до того, що сьогодні йдуть на страйк лікарі, сестри милосердя, пожежники, поліцаї, вчителі, санітарки чи водії автобусів. Їхні страйки загрожують всій спільноті, а система їх толерує. Канада веде перед серед індустріалізованих країн числом втрачених днів праці. Це очевидно зменшує соціальний продукт країни та спричинює безперервний ріст цін на товари і тим самим збільшення інфляції. Але тут ніхто не думає про добро загальне. Члени профспілок думають у випадках страйків тільки про себе. У страйках, які заторкують життєві інтереси спільноти, звичайно один відсоток страйкуючих тероризує 99 відсотків невинних громадян.
У демократіях розпаношилася злочинність молоді, вандалізм і хуліганство. Ми хочемо, щоб поліція була на кожному кроці й охороняла спільноту, але спільнота здіймає крик, коли ця сама поліція поступає з хуліганами не «по-джентльменськи». Особливо в З’єднаних Стейтах Америки преса виливає всі помиї на свою «Центральну Розвідчу Службу». Якщо на вас нападуть, ви не смієте відбиватися, бо суд покарає вас, а не злочинця. Дуже модним стало тепер поняття про «людські права». Вистачить, щоб злочинець (чи його адвокат) твердив, що він в часі поповнення злочину був несповна розуму, і його звільняють від кари. Про жертви злочину ніхто не дбає. В тюрмі бандити влаштовують страйки, роблять заручниками сторожів і вимагають бозна-що, знаючи, що спільнота збайдужіла до речей, які стали щоденним явищем. А якщо нагадаєш їм про кару смерті для вбивць, то всі демократичні уряди «падають в обморок», щоб їх ніхто не називав нецивілізованими (незважаючи на те, що публічна опінія є за приверненням кари смерті).
В ім’я свободи демократичні спільноти дають себе вести за ніс всім спекулянтам, насильникам, терористам і злодіям. Виглядає, що лібералізм так послабив волю демократичної спільноти, що вона втратила відвагу ставити чоло шубравцям так само і в міжнародних відносинах держав. Міжнародні хулігани завжди виграють у конфронтації з демократіями. Нахабність авторитарних сатрапів і «лідерів» новостворених держав пробивається на денному порядку в «Об’єднаних Націях», де ті, що одержують економічну допомогу багатших держав, вічно критикують своїх доброчинців і ллють помиї на голови потульних демократій.
Страшно подумати, але виглядає, що занадто багато свободи теж може бути шкідливим явищем. Ця «надсвобода» веде до духовного занепаду та дегенерації вільних суспільств…
