З реколекційних конспектів минулих літ
Час короновірусу змінив звичайний ритм життя не одної людини. Ось уже пів року Ісус приходить майже в кожну оселю через Інтернет, і було би неправильним не скористати з часу й можливості, щоб переглянути своє життя й поглянути на себе з духовної сторони. Здається, ця страшна пандемія мала би нас об’єднати в молитві, ми мали би стати милосерднішими й добрішими один до одного. Але навіть у такий важкий, тривожний, непевний час людство не застановляється – хворому суспільству бракує прощення. Чи не щоденно ми є свідками того, що більша частина людей має образу на батьків, владу, лікарів, дітей... Цю образу люди агресивно виливають одне на одного, не переймаючись тим, що життя надто коротке...Кожен з нас, а особливо християни, своєю поведінкою і своїм життям мають щодня доводити самі собі: все, що ми робимо – це для слави Божої.
Помандруємо 12-ма ступенями прощення, щоб довідатися: чи вміємо ми прощати.
1-й ступінь – не відповідай злом на зло. 2-й ступінь – визнай, що ти немічний і слабкий. 3-й ступінь – коли нам важко, коли кривда нас ранить, поділися своїми тривогами з іншим (священиком, Богом або людиною, якій довіряєш). 4-й ступінь – застановися, чи ти чогось більшого не втратив із причини тої образи. 5-й ступінь – як треба прийняти гнів. Цей ступінь змушує людину думати. 6-й ступінь – щоб пробачити іншому, треба пробачити собі. 7-й ступінь – необхідно зрозуміти людину, яка нас образила. 8-й ступінь – яка користь із того, що мене хтось образив? Чого вчить нас кривда? 9-й ступінь – треба усвідомити: ми варті того, щоб нас простити. І чим більше ми піднімаємся, то більше розуміємо, що прощення – це Божа ласка, і від нас самих залежить, як ми цю ласку використаємо. 10-й ступінь – за всяку ціну мушу простити. 11-й ступінь – людина повинна повірити й відкритися на Божу ласку. 12-й ступінь – чи розірвали ми зв’язок, чи продовжуємо зв’язок із людиною, яка чинить нам прикрість?
Існує китайське прислів’я: «Той, хто мститься, повинен викопати дві ями». Людина, яка носить у собі пімсту – носить у собі пекло, живе минулим і стягає на себе багато хвороб: тілесних, психічних, моральних. Не раз із маленької провини може вирости велика помста. Треба робити собі постанови й виробляти себе: цього тижня я докладу всіх зусиль, щоб простити ближньому. Але це мають бути не пусті слова, а дії. Нам може подобатися чеснота покори, але без прощення ми не станемо покірними. Наша радість почнеться із прощення. Людина, яка вміє прощати, мусить бути духовно випрацювана: вона дає себе образити, а взамін отримує користь і стягає собі небо. Господь не дорікає нам, а прощає, а ми спочатку заколотимо, дорікаємо, а потім прощаємо...
А тепер переходимо до найвищого і найдосконалішого – любові. Любові, яка ніколи не старіє й не виходить із моди. Любов надзвичайно глибока, тому що Бог безмежний, Він був би недосяжний для нас, якби не принизив Себе, щоб дати досягти Себе й пізнати любов душі. Любити – це таємниця! Любити! Дарувати себе... Любити! Себе самого знищувати... Любити! Розчинятися... Навіть наші гріхи стануть нічим, коли їх спалити у Божому вогні. Любов, яку дарував нам Господь Бог, що став людиною, простить нам усе, коли будемо Його любити, як діти.
Любов до ближнього має насамперед виявлятися в любові до нього. Це не повинно видаватися нам грою слів. Любов до ближнього включає в себе і любов до себе самого. Але коли ми любимо себе більше ніж ближнього, то ми не сповнені любові, тоді ми стаємо егоїстами. Любов – це віра, добро, воля, чесні наміри, стриманість, відвертість, готовність до пожертви. Любімо – й любов стане для нас драбиною, якою ми подібно ангелам стягнемо небо.
Святий Франциск: «Ніяка відстань не може бути великою для любові».
Любов характеризується двома прикметами: радістю і смутком.
...Один пустинник отримав велику галузку винограду і заніс її до святого Макарія в подарунок. А святий Макарій, своєю чергою, заніс її хворому, і так галузка обійшла цілу пустиню й повернулася назад до святого Макарія. Тоді святий Макарій зрозумів, яка то велика любов до ближнього.
Любов не в тому, що ми полюбили Бога. Це Бог перший нас полюбив і перший нам простив.
Дерево, яке має плоди і листя – це добре дерево. Якщо дерево не має листя, то не буде добрих плодів, бо листя захищає від вітру. Якщо буде саме листя, то це також недобре дерево. Листя – це наша молитва, а листя без плодів нічого не варте.
Любов є не лише початком, але й кінцем. Така любов складається з 12 сходинок, з яких ми довідаємося, чи маємо листя і плоди, чи лише листя, і чи присутня в нашому житті чеснота любові. 1-а сходинка любові – уникати й мати ненависть до найменшого повсякденного гріха. 2-а сходинка любові – віддати Богові в повне посідання своє серце. 3-я сходинка любові – віддатися всеціло Господові, щоб Він нас провадив. 4-а сходинка любові – в усіх своїх вчинках ставити одну ціль: все на славу Божу. 5-а сходинка любові – переносити в мовчанні щоденні терпіння і дякувати за це Богові, бачачи в усьому Його святу волю. 6-а сходинка любові – часто підносити свій дух і бажання, щоб якнайскоріше з’єднатися з Богом. 7-а сходинка любові – розуміти, що Господь спочатку дає нам свою ласку, а потім ніби забирає її, щоб людина далі йшла сама. 8-а сходинка любові – ми повинні з покірністю приймати випробування до кінця нашого життя згідно з Божою волею. 9-а сходинка любові – хто любить Бога, той завжди оглядає Його в глибині свого серця. 10-а сходинка любові – робити більше те, що подобається Богові. 11-а сходинка – терпіти для Бога, приймати терпіння з любові, як Божу ласку. 12-а сходинка любові – в усьому вирікатися своєї волі, а уповати на Божу волю.
Ісус сказав до блаженної Маргарити: «Даю тобі три посудини – вибирай: 1. Нічого, крім погорди. 2. Різні хвороби. 3. Переслідування».
З любові до Бога блаженна Маргарита обрала всі три посудини. Людина мусить народитися двічі: 1. Духовне народження – це відректися гріха. 2. Щоб народитися вдруге, потрібно духовно завагітніти і так само, як вагітна жінка, боятися оступитися, послизнутися чи впасти, щоб не зашкодити дитині. Ми також можемо духовно завагітніти, а потім зірватися й знову все починати спочатку. Зірватися легше, ніж почати спочатку.
Любімо не за щось, а незважаючи на...
Єднаймося спільно в молитві, приділяймо увагу нашим рідним, особливо похилого віку, радіймо і любімо один одного. В жодному разі не тримаймо ні на кого образи, частіше посміхаймося. Інколи посмішка може змінити хід дій. Хай допоможе нам у цьому Господь Бог і Пречиста Діва Марія!
…Колись, дуже давно, на землі був острів, на якому мешкали всі духовні цінності. Та одного разу вони зауважили, що острів почав опускатися під воду. Всі цінності сіли на свої кораблі й попливли світ за очі. Залишилася тільки Любов. Вона чекала до останнього, але коли вже чекати було нічого, їй теж закортіло податися геть. Тоді вона звернулася до Багатства й попросилася до нього на корабель. Але Багатство відповіло:
– На моєму кораблі багато різних коштовностей і золота, для тебе тут не вистачить місця. Коли пропливав корабель Суму, вона попросилася до нього, але той відповів:
– Вибач, Любове, я такий сумний, мені треба завжди залишатися на самоті.
Аж ось Любов побачила корабель Гордості й попросила її про допомогу, але та сказала, що Любов порушить гармонію на її кораблі.
Поруч пропливала Радість, але вона така була перейнята веселощами, що навіть не почула, як її кликала Любов.
Тоді Любов впала у відчай. Але раптом десь позаду почула голос:
– Ходімо, Любове, я заберу тебе з собою!
Любов озирнулася й побачила старця. Він довіз її до суші, а коли поплив далі, Любов спохопилася: вона ж забула йому подякувати й запитати його ім’я!
Тоді Любов звернулася до Знання:
– Скажи, Знання, хто врятував мене? Хто був цей старець?
Знання подивилося на Любов і відповіло:
– Це був Час.
– Час? – перепитала Любов. – Але чому він врятував мене?
– Тому що тільки Час розуміє, якою важливою в житті є Любов.
