Надворі 2021-й рік… І щось людину постійно насторожує, лякає, адже живемо в нелегкі часи, в часи випробувань, коли треба визначитися: хто ми на цій грішній землі? Яка ціль нашого життя? Скільки часу ми змарнували? Скільки часу у своєму житті ми приділили для нашого Творця? Є над чим задуматися. Мусимо зазирнути у шуфлядки своєї душі і серця. Чи наповнили ми ці шуфлядки Божими дарами, чи вони досі залишаються порожніми? Варто замислитися, чому Ісус Христос промовив: «Сумна душа моя аж до смерті…»
Звичайно, Христос, як друга Особа Божа, знав і нам казав, що прийде той час, коли «серця багатьох охолонуть».
Та чи спроможна нинішня «мобільна» людина пережити, уійти в глибину того нестерпного болю незбагненної Божої Любові до свого творіння?
Сьогодні людина настільки розслабилася, вивітрилася, збайдужіла, що втратила імунітет супроти зла. Усі світові засоби масової інформації безконечно голосять про «мир і толерантність», а насправді панує хаос, безлад у людських душах, ненависть, аморальність, обман, грошолюбство... Ця руїна є наслідком грішного життя людства. Нищиться Божий порядок, найвищі вартості людського життя, основи, на яких має будуватися вічне життя. Залишається лише порожнеча. В цьому тотальному спустошенні людина розгублюється, втрачає духовні орієнтири, здатність тверезо мислити, втрачає віру, а дуже часто й душу. Можливо, вона й свідома, але є лінивою та байдужою до своєї душі, тому продовжує марнувати життя в нечистоті, переймаючись речами, які не приносять жодної користі ні для душі, ні для тіла.
Сучасне суспільство панічно боїться обов’язків і відповідальності, а особливо не бажає духовно працювати над собою, а це найбільша відповідальність людини: що я виконую і як виконую. Відповідальність і обов’язки, покликання бути батьком, мамою, дитиною, навіть просто бути людиною…. Все це має ретельно виконуватися і втілюватися в нашому житті. На жаль, ліберальна людина чинить опір і заперечує Божі закони. У своїй заскорузлості, зарозумілості вона все ще не може усвідомити й визнати, що не в стані панувати над тим, чого сама не сотворила, яких би зусиль не докладала. Людство так і не спромоглося пізнати до кінця Божої любові, Його всемогутності, величі й можливостей.
Як же то треба не любити Бога, маючи стільки середників, можливостей, які Господь дає, щодня запрошуючи єднатися з Ним у Пресвятій Євхаристії! Але кожен відразу знаходить для себе масу виправдань: ой, у мене стільки різної роботи – і те, і те, я нічого не встигаю, мені ніколи… Так крок за кроком ми поволі все більше віддаляємося від Бога. Розуміємо, що потрібно кардинально щось міняти, але боїмося почати з себе. Проте наше майбутнє залежить насамперед від нашого правдивого й щирого покаяння.
Перепросімо Пречисту Діву Марію за те, що ображаємо Її Непорочне страждуче й зболене Серце. За те, що так страшно знову і знову розпинаємо Її Сина своїми черговими тяжкими гріхами. Жебраймо, благаймо, просімо помочі й порятунку через руки нашої єдиної Небесної Мами – Пречистої Діви Марії, яка народжує нас для Неба. Щоденною, неустанною, витривалою молитвою на Святій Вервиці огорнімо цілий світ!
Аналізуймо час від часу своє життя, частіше дивімося на себе збоку духовними очима. Спостерігаючи над своїм природним життям, робімо висновки для надприродного вічного життя. Спішімо збирати Божі дари, щоб не забракло на землі Любові. Спішімо робити все можливе для того, щоб Любов зробила неможливе.
