Матінко Небесна – яка Ти чудесна!

   Матінко небесна, яка Ти чудесна! Бо насправді чудеса великі – треба тільки просити, вірити, й отримаємо те, про що просимо. Справа в тому, що ми не одразу усвідомлюємо, що то Божа рука, а кажемо, що так сталося чи так має бути. Проте минає час, і ми в своїй голові все обдумуємо й тоді кажемо:справді я просила й отримала, але забула по- дякувати…

   Хочу розказати, як керувало мною Боже Провидіння у тяжкі хвилини випробування. Це живе свідчення й допомога Матері Божої, тому починаю свою розповідь такими словами: «Матінко небесна – яка Ти чудесна!..»

   …З листопада я захворіла. Спочатку в мене пропав сон, тиждень я зовсім не спала, потім почався сухий кашель і температура, тиск був дуже низький. Лікувалася вдома, але сон і не думав приходити до мене. Дуже ослабла: тиск низький, і тоді я пішла в лікарню до свого сімейного лікаря. Прошу допомоги, щоб дали мені якісь ліки на сон, бо я дуже ослаблена. Лікар провірила мене, поміряла сатурацію (сатурація була 87-86) і каже, що треба терміново в лікарню. Я це серйозно не сприйняла, думала: ослаблена від того, що не сплю. Лікар наполягає, що треба в лікарню. Але де положити, як ніде немає місця? Радить мені: «Викликайте «швидку», але тільки пізно ввечері о 21:30 або о 22:00. Брешіть, що хочете: що ви двічі втратили свідомість, що у вас висока температура – лиш би швидка приїхала…»

   Повернувшись із лікарні, я, чесно кажучи, не дуже переживала, не думалося, що може статися щось недобре. Вирішила: якщо ввечері захочу спати, ніякої «швидкої» викликати не буду, а якщо сну не буде, то доведеться тоді викликати… Так і сталося – довелося викликати «швидку».

   …Був дуже теплий вечір. Ми з чоловіком вийшли надвір, гадаючи, що, можливо, свіже повітря піде на користь, але й повітря не допомагало. Відчувала страшенну слабкість, під ногами – як землетрус. Десь була 21 година. Чоловік каже: «Може, дзвони на «швидку»?» Я кажу: «Ще трохи почекаймо». Тоді чоловік до мене: «Давай помолимося вервичку до Божого Милосердя і другу – до Матері Божої Неустанної Помочі». Коли ми молилися вервичку до Матері Божої Неустанної Помочі, мені ніби в серці щось перемінилося, я почала говорити й просити – здавалося, ніби Її бачу і говорю з живою. Дивлюся на небо й віддаю все в руки Марії. Прошу: «Матінко Божа, якщо я маю вмерти, зроби так, щоб та «швидка» не приїхала і я залишилася вдома, а якщо я маю одужати, то запровадь мене там, де я маю вилікуватися». Ну й бачимо, що вже час дзвонити на «швидку». Зразу думаю, що брехати нічого не буду, казатиму правду все, як є. Бо ще змалку мама мене вчила, що брехнею далеко зайдеш, но назад ся не вернеш. І тут же згадала науку о. Василя, що батьком брехні є диявол, що брехня – це великий гріх. Взяла телефон у ліву руку, правою перехрестила себе і дзвоню на «швидку».... Зразу мене почули, я представилася, хто я і звідки. Запитали, чи є температура. Сказала, що немає, тільки низький тиск і велика слабкість. Десь через 40 хв. приїхала «швидка», й завезли мене в Пустомити в лікарню. Там мене не прийняли, бо так сказав головний лікар черговому лікарю. Лікар зі «швидкої» почав дуже сваритися, навіть сказав погане слово цьому черговому лікарю, та все одно з того нічого не вийшло. Обдзвонили всюди, й тільки в Рудках (Самбірський район) погодилися мене прийняти.

   Коли ми приїхали в Рудки в лікарню, теж виявилося, що немає місця і кладуть хворих в одну палату – жінки й чоловіки разом. Але мені було вже все одно... Коли я зайшла в палату, там були два мужчини й дві жінки, а я п’ята. Зразу мені надавали допомогу і лікар, і медсестра, й анестезіолог, бо був дуже низький тиск і занижена сатурація. Це була ніч на середу…

   Ранок. Середа. Дивлюся – а на стіні образ Матері Божої Гошівської. Помолилася я до Неї, поплакала, попросила і все віддала в Її руки.

  …Була в нашій палаті одна жінка з Дрогобича, дуже тяжкохвора, біля неї була її дочка Наталя. Зразу видно, що дуже добра дитина: доглядала маму як могла, але все йшло до гіршого – її мама з середи на четвер вночі впала в кому. Дочка плаче, молиться, побивається, що мама ще й не висповідана… Питаю Наталю: «А коли мама була в сповіді?» Каже, що в першу п’ятницю жовтня. Знову питаю: «А може мама в Апостольстві молитви?» Вона каже: «Так». Я її заспокоюю: «Не плачте, Наталю. Це рівно один місяць. Може мама тяжкого гріха не мала…Але тут потрібне оливопомазання. Ідіть до сестер запитайте, може тут є священик. Може бути, що й священик лежить у лікарні. А може десь близько є священик, який міг би прийти». Пішла ця дочка Наталя взнавати і прийшла ні з чим. Нікого нема, і ніякий священик під час хвороби сюди не заходив – так їй сказали.

   Не знаю, що зі мною сталося, я почала страшно переживати (напевне, більше як ця Наталя): як так може бути, що людина була в Апостольстві молитви й помре без оливопомазання? Знову згадалася наука о. Василя про Апостольство молитви: «Не пам’ятаю, щоб той, хто був в Апостольстві молитви і помер без ласки Божої». Подумала: вже є одна така людина, що так помре... Дивлюся на образ Матері Божої Гошівської і прошу в Неї помочі для тої жінки. Як можу, благаю Марію, щоб якимось чудом зробити оливопомазання. Так тривало цілий вечір. Одного мужчину з нашої палати забрали. І майже тут же одразу поклали тяжкохвору жінку. Біля неї залишилася ночувати сестра-монахиня, її добра знайома. Боже Провидіння так керувало, а Матінка Божа добре знала, як має все бути, тому й покликала мене в цю лікарню. Не пишу на похвалу собі, Боже борони, якщо хтось собі так подумає. Може, я була в цій лікарні найгрішніша, але знала й розуміла, що таке оливопомазання. І видно, що Матінка Божа мусила діяти через мене...

   …Вечоріє, все заспокоїлося в лікарні. Година десь 20-та. Хтось уже й спить, а я місця собі не знаходжу, очей з Марії не спускаю. І тут думка: звернутися до сестри-монахині, що залишилася ночувати біля тої жінки хворої. Питаю: «Прошу сестри, може Ви щось допоможете? Бачите, жінка помирає – в комі, бідна... Може би Ви посприяли тому, щоб прийшов священик і зробив їй оливо- помазання?» Сестра одразу відказала: «Добре!» Але тут же поцікавилася: «А якої вони віри – православної чи греко-католицької?» І додала: «Бо я римо-католичка, а їм цього треба бажати». Я говорю: «Прошу сестри, вони хочуть, проте не можуть нічого зробити, а вони греко-католики. Ви римо-католичка – віра у нас одна, тільки обряди різні». Тоді сестра-монахиня сказала: «Добре, я дзвоню до свого отця». І сталося так, що священик польський погодився, прийшов і зробив оливопомазання вмираючій десь о годині 21-ій. А я попросила в нього для себе благословення. Аж тоді мені спав тягар з душі. Я щиро дякувала Матінці Божій за її опіку і в сльозах так казала: «Матінко небесна – яка Ти чудесна! Ти все знала наперед, як має бути: я маю бути в лікарні в Рудках, жінка мала захворіти, біля неї мала бути сестра-монахиня, і хвора жінка мала мати оливопомазання, бо була в Апостольстві молитви. Ти все розставила на свої місця. Ти справді все вислухала, Ти все чуєш, знаєш, бачиш. Дай же нам тої віри, щоб з Тобою жити, з Тобою вмерти і з Тобою бути навіки. Матінко Божа, Ти все знала, що Твій Син не залишить Своїх дітей, які люблять Його Найсвятіше Серце і вірно служать Йому. І так закерувало Боже Провидіння, що для спасіння душі цієї хворої жінки потрібно ще було оливопомазання, а мені – пізнати віру в Найсвятіше Серце Ісуса і Твоє…»

   І що тут можна сказати: померла наша пані Катерина вночі з четверга на першу п’ятницю о 2 год. 2 хвилини, коли настала третя година Божого Милосердя. Найсвятіше Серце чувало над нею. Тому любімо Його, і Воно нас спасе! Матінко Небесна – яка Ти чудесна! Тримай нас завжди міцно-міцно під своїм покровом!

Ольга КУРНИЦЬКА,

вірна Святої Унійної Традиції УГКЦ

(с. Гуменець Пустомитівського району

на Львівщині)